Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Вистачить із неї й клішень, — зі сміхом відповіли Юаньян та інші служниці.

Тим часом Фенцзє встигла вмитися, повернулась у павільйон і знову стала прислужувати матінці Цзя.

Хвороблива Дайюй з’їла тільки дві клішні. Матінка Цзя теж була обережна. Незабаром усі вимили руки й вирушили милуватися квітами, рибками в ставку, гуляти й розважатися.

— Вітер піднявся, — сказала пані Ван матінці Цзя, — вам краще повернутися додому. А завтра, якщо буде бажання, можна знову сюди прийти.

— Я про це подумала, — погодилася матінка Цзя, — тільки не хотіла своїм відходом псувати всім настрій. Але коли й ти так уважаєш, ходімо.

Вона обернулася до Сян’юнь і сказала:

— Гляди, щоб брат Баоюй не з’їв зайвого!

— Неодмінно! — кивнувши головою, пообіцяла Сян’юнь.

— І ви не дуже-το захоплюйтеся, — звернулася матінка Цзя до Баочай і Сян’юнь. — Краби хоч і смачні, але користі від них ніякої. Тільки живіт може розболітись, якщо не знати міри.

— Звичайно! — підтакнули дівчата.

Провівши матінку Цзя й пані Ван до воріт, вони повернулися й наказали знову накрити столи.

— Мабуть, не варто, — зауважив Баоюй, — краще займімося віршами. А посеред павільйону треба поставити великий круглий стіл, подати вино й закуски, нехай кожне їсть і п’є скільки хоче. Так куди цікавіше.

— Цілком правильно, — підтримала його Баочай.

— Все це так, — зауважила Сян’юнь, — але ви забули про служниць.

— Для них накриємо окремий стіл, — відповіли їй.

Сян’юнь розпорядилася накрити ще стіл, поклала на блюдо гарячих крабів і запропонувала Сіжень, Цзицзюань, Сиці, Шишу, Жухуа, Ін’ер і Цуймо зайняти місця.

На схилі пагорба в тіні коричного дерева розстелили два кольорових килимки, розставили вино й закуски й посадили там молодших служниць, наказавши їм бути напоготові в разі, якщо вони знадобляться.

Потім Сян’юнь дістала аркуш із темами для віршів і шпильками приколола до стіни. Але, прочитавши, всі дружно заявили, що теми зовсім незнайомі й малозрозумілі й складати вірші буде важко. Тоді Сян’юнь заявила, що не задаватиме рими.

— От і добре, — зауважив Баоюй. — Не люблю задані рими.

Дайюй не дуже подобалися краби, та й вином вона не захоплювалася, тому наказала принести табуретку, сіла біля самого поруччя й закинула вудку в ставок. Баочай, обпершись ліктями об підвіконня, зривала пелюстки з гілочки коричника, що тримала в руці, і кидала в ставок, спостерігаючи, як їх хапають рибки.

Сян’юнь, постоявши в роздумі, підійшла до Сіжень і дівчаток-служниць, звеліла їм розташуватися на схилі пагорба й пригощатися.

Таньчунь, Січунь і Лі Вань, ховаючись у тіні плакучої верби, спостерігали за чаплями й чайками, що проносилися над водою. Неподалік під кущем жасмину влаштувалась Інчунь і знічев’я наколювала голкою пелюстки квітів.

Поспостерігавши, як Дайюй вудить рибу, Баоюй підійшов до Баочай, побалакав із нею, пожартував, потім попрямував до столу, біля якого стояла Сіжень, ласуючи крабами, і випив трохи вина. Сіжень швидко очистила краба й запхала йому в рот.

У цей час до столу підійшла Дайюй і взяла в одну руку чайник із чорненого срібла, а в іншу — кришталевий келих із різьбленням у вигляді листя банана. До неї підбігли служниці, щоб налити вина.

— Їжте, — сказала Дайюй. — Я сама наллю.

Вона наповнила келих до половини, але, коли заглянула в нього, виявилося, що це жовта рисова горілка.

— Не годиться, — зауважила вона, — потрібно підігріте гаолянове вино. У мене від крабів печія!

— Ось підігріте вино! — відгукнувся Баоюй і звелів служницям принести чайник із вином, настояним на листі акації.

Дайюй надпила ковток і поставила келих на стіл. До неї підійшла Баочай, взяла зі столу інший келих, надпила трохи й також поставила. Потім узяла пензлик, умочила в туш, закреслила на аркуші назву «Згадую хризантему» і написала «Царівна Духмяних трав».

— Дорога сестро! — поспішив сказати Баоюй. — Тільки не бери другий вірш, я вже придумав для нього чотири рядки.

— Даремно хвилюєшся, — мовила Баочай. — Я насилу склала перший!

Дайюй тим часом мовчки взяла зі столу пензлик, закреслила «Запитую хризантему» і «Сон про хризантему», а нижче написала «Фея ріки Сяосян». Аж тут і Баоюй схопив пензлик і проти назви «Шукаю хризантему» поставив — «Княжич, Що Насолоджується пурпуром».

— От і добре! — закричала Таньчунь. — «Приколюю до волосся хризантему» поки ніхто не взяв — залишаю вірш за собою!

Потім вона звернулася до Баоюя:

— Ми вмовилися не вживати слів «дівочий», «спальня», «покої» і їм подібні,