Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Коли ввійшли в альтанку, служниці подали чай, а Фенцзє розставила келихи й розклала палички для їжі. За столик, який стояв на підвищенні, сіли матінка Цзя, тітонька Сюе, Баочай, Дайюй і Баоюй. За столик зі східної сторони — Сян’юнь, пані Ван, Інчунь, Таньчунь і Січунь, а за столиком із західної сторони, біля дверей, порожніми були два місця — для Лі Вань і Фенцзє, які не насмілювалися сісти при старших і стояли в очікуванні біля столиків матінки Цзя й пані Ван.

— Принесіть поки з десяток крабів, і досить, — розпорядилася Фенцзє, — інші нехай варяться на парі. Коли знадобляться, ми скажемо.

Вона зажадала води, вимила руки і, продовжуючи стояти, почала чистити найбільшого краба для тітоньки Сюе.

— Я очищу сама, так смачніше, — сказала тітонька Сюе, — не турбуйся!

Тоді Фенцзє подала краба матінці Цзя, а потім Баоюю.

— Підігрійте вино, — наказала вона служницям і розпорядилася приготувати для миття рук воду з порошком із зеленого горошку, для аромату додати туди листя хризантеми й кориці.

Сян’юнь з’їла одного краба й підвелася з місця, щоб почастувати інших. Вона вийшла з павільйону, покликала служниць, наказала їм наповнити два блюда крабами й віднести наложницям Чжао й Чжоу. Коли вона повернулася, Фенцзє сказала:

— Ти їж, а про гостей я сама подбаю! Встигну попоїсти, коли всі розійдуться.

Але Сян’юнь не погодилася, наказала поставити в бічній галереї два столики й запросила Юаньян, Хупо, Дайся, Цайюнь і Пін’ер.

— Друга пані, — звернулася Юаньян до Фенцзє, — якщо ви подбаєте про стару пані, я піду попоїсти.

— Іди, іди, не турбуйся! — відповіла та.

Сян’юнь повернулася на своє місце, а Фенцзє й Лі Вань продовжували прислужувати.

Трохи згодом Фенцзє пішла в галерею. Тільки-но вона з’явилася, Юаньян, яка з апетитом уминала крабів, піднялася.

— Чого ви прийшли, друга пані? — запитала вона. — Дали б нам хоч трохи побути самим!

— Ти зовсім розпустилась останнім часом, Юаньян! — усміхнулася Фенцзє. — Я замість тебе прислужую за столом, а ти не тільки не дякуєш мені, а ще ображаєшся! І навіть не квапишся налити мені келих вина!

Юаньян зі сміхом підхопилася, налила вина й піднесла до самих губ Фенцзє. Та, не відриваючись, випила. Хупо й Дайся наповнили другий келих, Фенцзє і його осушила. Тоді Пін’ер швидко очистила краба й подала Фенцзє шматочок.

— Полийте оцтом і покладіть побільше імбиру, — сказала Фенцзє.

Покінчивши із крабом, вона підвелася.

— Ви їжте, а я піду.

— Яка ви все-таки безсовісна! — скрикнула Юаньян. — Усіх наших крабів з’їли!

— Прикуси язика! — засміялася Фенцзє. — Ти, напевно, не знаєш, що сподобалася другому панові Цзя Ляню й він хоче просити в старої пані дозволу взяти тебе в наложниці?

— Ай! Це ви все самі вигадали! — вигукнула Юаньян, клацнувши язиком, і почервоніла від зніяковілості. — Ох, і витру я свої брудні руки об ваше обличчя!

Вона встала й потяглася руками до Фенцзє.

— Дорога сестро! — прикинувшись переляканою, почала благати Фенцзє. — Вибач мені!

— Якби навіть Юаньян захотіла перейти жити до другого пана Цзя Ляня, сестра Ін’ер їй ніколи не вибачила б цього! — розсміялася Хупо. — Ви тільки подивіться, вона не з’їла й двох крабів, а вже встигла випити два блюдця оцту![271]

Пін’ер, що чистила жирного краба, підхопилася й хотіла мазнути ним Хупо по обличчю.

— Зараз я тобі покажу, базіко! — жартома напустилася вона на дівчину.

Хупо, сміючись, ухилилась, і Пін’ер улучила крабом просто в щоку Фенцзє.

— Ай-я! — скрикнула Фенцзє від несподіванки.

Всі голосно розреготалися.

— Ах ти дохлятина! — розсердилася Фенцзє, але відразу, не витримавши, розсміялася. — Так об’їлася, що нічого не бачиш! Мене здумала мазати?

Пін’ер поспішно витерла Фенцзє щоку й побігла по воду.

— Амітаба! — вигукнула Юаньян. — Це вам на кару за те, що здумали жартувати з мене!

— Що там у вас трапилося? — пролунав голос матінки Цзя, що почула гамір і сміх на терасі. — Розповідайте, ми теж посміємося!

— Друга пані хотіла в нас украсти краба, а Пін’ер розсердилася й вимазала їй обличчя, — відповіла Юаньян, — от вони й побилися.

Матінка Цзя й пані Ван розсміялися.

— Ви б хоч пожаліли її, — сказала матінка Цзя, — невже