Читати книгу - "Феномен Фенікса"

«воно» повернулося і його бачили сотні мешканців і всі сходилися, що то була жива істота. У неї як виявилося, було одне око і воно палало червоним вогнем. Іноді воно корчилося як в агонії і один раз навіть кинулося вниз і попливло над гуляками, які зібралися внизу і всі казали, що від «нього» йшов гарячий подих…

Вже значно ближче до нашого часу, у 1935 році одночасно в Данії та Норвегії бачили велику змію, що пропливала у хмарах. Спостерігав це також і кореспондент однієї з норвезьких газет. За його свідченням «об’єкт» мав п’ять сегментів і ніби видивляючись щось, летів з опущеною вниз головою.

Через два роки подібне явище спостерігали в Бразилії.

А ось який випадок стався в Росії., в Архангельській області біля села Лябла (свідчення очевидця):

«У 1927 році 24 вересня в пасмурний і холодний день я вийшов на вулицю близько четвертої й бачу на середині ріки Двіни летить щось сліпуче, світле, наближається до берега, потім до нашого дому. Летить на висоті 6-7 метрів од землі.

Форма цього чудиська — наче скелет величезної рибини чи колосальної змії. Його тулубище складалося з розжарених кілець, які стискувалися і розтягувалися. Середина тулубища потовщена, кільця поступово зменшувалися, хвіст трохи червонувато-оранжовий. Останні кільця найменші — як у змії. Голова, як у риби. Очі великі — прожектори сліпучі. Летить повільно, з шипінням. Частиною тулубища зигзагоподібна виявляє, наче щось шукає на землі. Кінчиком хвоста швидко робить кільця.

Ми завмерли від ляку, думали, «воно» зачепить наш дім і вріжеться в телеграфний стовп. Але чудисько піднялося і обминуло його. Летіло з північного сходу на південний захід. Зникло на горизонті в лісі, але світло було видно ще довго».

Подібний випадок спостерігали й раніше, у 1909 році під час сінокосу біля Двіни. Побачивши крилатого змія, люди зі страху розбіглися хто куди і навіть заривалися в сіно…

Подібних свідчень про літаючого (крилатого) змія в різних країнах у різні часи назбиралося вже таки чимало. Може, для якихось висновків їх ще й мало, але вони були і з цим, як кажуть, доводиться змиритися, хоч би якими фантастичними вони не видавалися…

Відвідували ці «монструзи» й Київську Русь. Ба, навіть там жили.

«… І був коло Києва Змій, і кожного разу посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину».

Це з українських передань про знаного в наших пращурів— слов’ян Змія Горинича, крилатого представника злого початку, дракона часом з трьома, а часом і з шістьма і, навіть, з дев’ятьма (а в деяких легендах — якщо то легенди, а не билиці, — і з дванадцятьма) головами.

(Між іншим. Як кажуть, інформація для роздумів. Щодо родоводу багатоголових зміїв, то… Буцімто вони з Китаю походять, адже китайські палеонтологи вперше в світі виявили закам’янілі рештки водоплавної рептилії з двома головами і двома шиями — її відразу ж охрестили «Змієм Гориничем».

Те чудо-юдо, слід од якого зберігся на камені у скелях Ісянь, жило десь у період з 145 до 65 мільйонів років тому і померло (чи загинуло) ще в «дитячому» віці. Серед нині сущих тварин двоголові особини зустрічаються відносно часто — у світі зареєстровано більше 400 випадків двоголовості у зміїв. Виходить, легенда (якщо легенда) про кількаголового Змія Горинича виникла не на порожньому місці. Правда, всі відомі на сьогодні двоголові відносяться до невеликих видів. Але хто скаже, які «Гориничі» зустрічалися в давнину?!)

Взагалі, в прадавні часи, коли пращури наші були ще юними, зміїв водилося пребагацько. І всі вони мали одну препогану звичку: поїдом їли людей. Чоловічину полюбляли над усе. Снідали нашими прапращурами, обідали ними, вечеряли теж ними. Кому таке взагалі сподобається? Та ще й гурманами були перебірливими — до свого столу вибирали — чи замовляли — головно молоденьких представників людства. (Як нині люди віддають перевагу здебільшого молодим тваринам, а не старим). Тож і «давали їм або молодого парубка, або дівчину». Спробуй не дати! Тож у переданнях там і там можна прочитати, що колись на землі жив змій. Багато він пожер людей, бо дужчого від нього на світі не було». (Як час покаже, дужчі все ж таки знайдуться — хоча б той же Кирило Кожум’яка — але з’явиться він значно і значно пізніше). Або в легенді про урочище Розори: «Тут жив колись змій. Він їв людей і не давав ніколи їм проходу».

Головним же серед літаючого кодла і був він. Змій Горинич. Мав він свої печери, де у нього були сховані скарби і де він тримав «руський полон» — чергову викрадену царівну— королівну, там же знаходилося численне його потомство. 3’являвся Змій Горинич в супроводі грізного шуму і тоді «дощ дощить», «грім гримить». Але головною його зброєю був вогонь. Він рідний брат інших чудовиськ — Змія Тугарина, Зміулана, Вогняного Змія.

З руської билини про Добриню Нікітіча:

«… І раптом потемніло небо, а хмар на небі й немає, і дощу теж немає, а грім гримить, і грози немає, а вогонь блищить… Підняв голову Добриня і бачить, що летить до нього Змій Горинич, страшний змій з трьома головами, із сімома хвостами, з ніздрів полум’я шугає, з вух дим валить, мідні кігті на лапах блищать»..

А появились вони на Русі в часи половців (друга половина ХІ ст. — поч. ХІІІ ст.), частково ще у печенізькі.

Ніхто не знає, як його звали половці. Може й просто: Триголовий. (Варіант: шести-дев’яти-дванадцятиголовий). Або ж мали якусь іншу назву, половецьку.