Читати книгу - "Битва королів"

так і було. Але тепер... Я вже не маю такої певності. Подейкують, у будинку Аратона Нічного Блукальця горять скляні свічки, які не горіли вже сто років. Мар-трава виросла в Саду Гіянськім, люди бачили примарних черепах, що на Ворожбитській вулиці носять листи від одного безвіконного будинку до іншого, а всі щури в місті відгризають собі хвости. Жінка Матоса Маларавана, яка колись насміхалася з побитої міллю ворожбитської брудної мантії, з’їхала з глузду й тепер узагалі не носить одягу. Навіть у щойно випраних шовках вона почувається так, наче по шкірі їй лазять тисячі комах. А Сліпий Сибасьян Окожер знову бачить, в усякому разі, так божаться його раби. От людина й замислюється,— зітхнув він.— Дивні часи настали в Карті. А дивні часи погані для торгівлі. Мені страшенно прикро, але тобі найкраще виїхати з Карта, і то чимшвидше,— Заро підбадьорливо погладив їй пальці.— Але тобі необов’язково їхати самій. У Палаці праху ти бачила темні видіння, а от Заро наснилися ясніші сни. Я бачив тебе щасливу, в ліжку, з нашою дитиною біля грудей. Пливімо зі мною навколо Нефритового моря, і тоді ці сни справдяться! Ще не пізно. Подаруй мені сина, моя солодка радісна пісне!»

Маєш на увазі, подаруй мені дракона.

«Я не вийду за тебе, Заро».

Його обличчя стало холодним.

«Тоді їдь».

«Але куди?»

«Якнайдалі звідси».

Може, і справді час. Її халасар зрадів, отримавши змогу відновити сили після руйнівної дії червоної пустелі, та нині вони набрали ваги й відпочили, тож стають непокірливими. Дотраки не звикли довго лишатися на одному місці. Це войовничий народ, не створений для міст. Мабуть, Дані засиділася в Карті, зваблена його затишком і красою. Їй здавалося, це місто, яке обіцяє більше, ніж дає, а її перебування в ньому стало неприємним відтоді, як у вирі диму й вогню обрушився Дім Невмирущих. За цю ніч добре затямили картяни, що дракони небезпечні. Вже не суперничали вони між собою, хто їй кращий дарунок піднесе. Натомість Турмалінове братство відкрито закликало до її вигнання, а Стародавня гільдія присмачників — до смерті. Заро тільки вдавалося поки що втримувати Тринадцятьох, щоб не приєдналися до решти.

«Але куди ж мені податися?» Сер Джора пропонував рухатися далі на схід, геть від її ворогів у Сімох Королівствах. Кровні вершники радше повернулися б до свого широкого моря трави, навіть якщо для цього б довелося ще раз перетинати червону пустелю. Сама ж Дані плекала ідею осісти у Ваїс-Толоро, поки не підростуть і не зміцніють дракони. Та в серці в неї оселилися сумніви. Все це здавалося чомусь неправильним... і навіть коли вона вирішила, куди поїде, питання, як вона туди дістанеться, і далі хвилювало її.

Заро Зоан Даксос їй не допоможе, вона вже це зрозуміла. Хай скільки він запевняв її у своїй відданості, він вів свою гру, як і Піят Прі. Того вечора, коли він порадив їй їхати геть, Дані попросила його про останню послугу. «Тобі потрібна армія, ні? — поцікавився Заро.— Казанок золота? Може, галера?»

Дані спалахнула. Вона ненавиділа жебрати. «Так, мені потрібен корабель».

Очі Заро сяяли ясно, як коштовне каміння в нього у носі. «Я — купець, халесі. Тож, мабуть, ліпше поговорімо не про дарунки, а про торгівлю. За одного зі своїх драконів ти отримаєш десять найкращих кораблів у моєму флоті. Одне твоє ласкаве слово...»

«Ні»,— відповіла вона.

«Шкода,— схлипнув Заро,— бо не це слово я мав на увазі».

«А ти б і матір попросив продати одного зі своїх дітей?»

«А чом би й ні? Вони ж завжди можуть народити ще. Та матері продають своїх дітей щодня».

«Тільки не мати драконів».

«Навіть за двадцять кораблів?»

«Навіть за сто».

Він опустив кутики вуст. «У мене ста немає. А от у тебе є три дракони. Подаруй мені одного за всю мою доброту. У тебе лишаться ще два, й до того ж буде тридцять кораблів».

Тридцять кораблів — цілком досить, щоб висадити на берегах Вестеросу невеличку армію. От тільки армії немає, подумала Дані. «Скільки в тебе кораблів, Заро?»

«Вісімдесят три, якщо не рахувати мого прогулянкового баркаса».

«А у твоїх колег з Тринадцятьох?»

«В усіх нас, мабуть, з тисячу кораблів».

«А у присмачників і в Турмаліновому братстві?»

«Їхні дрібні флоти взагалі не рахуються».

«А все-таки? — мовила вона.— Скажи-но».

«Тисячу двісті чи тисячу триста мають присмачники. А братство — не більш як вісімсот».

«А всі ашайці, браавосяни, жителі Літніх островів, ібенці, всі ті народи, що плавають у широкому солоному морі, скільки вони мають кораблів? Усі разом?»

«Дуже багато,— роздратовано сказав він.— До чого це?»

«Намагаюся з’ясувати ціну за трьох живих драконів у цілому світі,— Дані мило йому посміхнулася.— Гадаю, третина кораблів у всьому світі — справедлива ціна».

По щоках Заро, обабіч оздобленого коштовним камінням носа, покотилися сльози.

«Хіба не застерігав я тебе, щоб ти не ходила в Палац праху? Саме цього я і боявся. Від нашіптування ворожбитів ти збожеволіла, як Малараванова жінка. Третина всіх кораблів на світі? Тьху, ось що я скажу. Тьху!»

Відтоді Дані його не бачила. Його сенешаль передавав їй повідомлення — дедалі холодніші. Вона має поїхати з його дому. Він більше не годуватиме ні її, ні її людей. Він вимагає повернення своїх дарунків, які вона віроломно приймала. Єдиною втіхою для неї було те, що їй принаймні стало здорового глузду не вийти за нього заміж.

Ворожбити нашептали їй про три зради... одну за кров, другу за золото і третю за любов. Першою зрадницею була, без сумніву, Міррі Маз-Дуур, що вбила хала Дрого і їхнього ненародженого сина, щоби помститися за свій народ. Може, другий і третій зрадники — Піят Прі та Заро Зоан Даксос? Але Дані так не думала. Те, що зробив Піят Прі, було не через золото, а Заро ніколи насправді не любив її...

Коли проїжджали через район, відданий під похмурі муровані склади, вулиці майже спорожніли. Аґо виїхав попереду Дані, Джого — позаду, а сер Джора Мормонт так і лишився поряд. Дзвіночок стиха бренькав, і Дані відчула, що подумки знову повертається в Палац праху, як язик раз у раз повертається до дірки, яка лишилася після вирваного зуба. «Дитя трійці», ось як її назвали, «нищителька лжі», «наречена вогню». Стільки трійць! Три полум’я, три скакуни, три зради.

— У дракона три голови,— зітхнула вона.— Ви не знаєте, що це означає, пане Джоро?

— Ваша світлосте? Герб дому Таргарієнів — триголовий