Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Зроби так, щоб я не пошкодував!

Глава 58

"Честь дорожча за життя".

Заповідь П'ятдесят восьма. Кодекс Братства тибетських ченців.

Через пару годин Тигрове селище було у вогні. Андрогін повернувся з підкріпленням, а мисливці на драконів вбивали всіх, хто вставав на їх шляху. Ченці відчайдушно стримували натиск ворога, але сили були нерівні. Ті, хто повинні були захищати ченців, тепер атакували їх. Тигровий був практично втрачений, Білокам'яний ще тримався, а Агарія вже готувалася до битви. Жителі Білокам'яного рятувалися втечею. Люди бігли, залишивши свої домівки. Ті, хто не встиг покинути Тигровий – були мертві. Вороги не жаліли нікого, в них не було ни краплі співчуття.

Картина "Гра в шахи з Царем Світу" виявилася теж дверима до підземного ходу, що з’єднував Агарію і Білокам'яне селище. В ній пробили отвір, і через нього бігли всі до безпечного місця. Біля входу стояв батько Авраал і Оракул. Вони зустрічали людей, і подавали їм руки, щоб допомогти піднятися і вийти з тунеля. До них підійшов Есін і став шукати своїх друзів. Його дружина, побачивши його, впала до нього на груди.

– Що ж ти, – закричала вона, – так мало чоловіком мені побув?

– Я тут. – Він її обійняв, щоб заспокоїти.

Оракул притиснулася до нього так сильно, що виразно чула кожен удар його серця. Вона прошепотіла йому на вухо.

– Мріадр у Білокам'яному. – Її голос звучав спокійно. – Твій батько замкнутий в камері, де раніше були ми з Авраалом.

Есін все зрозумів. Потрібно негайно його звільнити. Він поцілував дружину і підійшов до Авраала. Старий був зайнятий наданням допомоги жителям. Біженців треба було захистити, знайти їм дах і їжу.

– Нісан Авраал. – Не втрачаючи часу почав Есін. – Мій батько знаходиться в тюремній камері. Прошу вас дозволити мені витягнути його звідти.

– Забороняю! – Відрізав Глава Братства. – Я не ризикуватиму твоїм життям, швидше за все, його вже немає в живих. Ти потрібніше тут.

Есін вклонився і пішов. Звичайно ж, Авраал знав, що Есін поступить по-своєму, він і сам би так поступив, але як Глава Братства не міг дати йому дозвіл на самогубство.

Есін не послухавшись наказу, взяв зброю, додатковий сагайдак стріл і попрямував до тунеля. Оракул стояла поряд, чернець подивився на дружину:

– Якщо удача буде зі мною, то повернуся живим, ну а ні, то бути мені вічно молодим…

Він не став закінчувати фразу. Авраал побачив її схвалення, і не сказав ні слова.

– Я йду за своїм батьком, – сказав чернець старому – я битимуся, поки не ляже останній ворог на моєму шляху. Кожен чернець заслуговує на рівне відношення. Якщо він поранений – його треба рятувати, якщо він зрадив – його треба покарати. Рівність і Єдність – основи нашого Братства. І за кожного, хто зараз піде зі мною я готовий віддати жити.

Повисла тиша. Ніхто не погодився. Навкруги були злякані люди. Вони щойно бігли з того жаху і знову туди повернутися – було безумством. Есін ще раз обвів всіх поглядом і сховався в тунелі. Йому довелося пробиватися крізь потік людей. Тільки він один рухався туди, звідки всі бігли.

– Він не повинен цього робити. – Сказав Авраал його дружині.

– Що?

– Помирати за Братство.

– Так чому він це робить? – З посмішкою перепитала Оракул.

– Він завжди хотів бути першим, а зараз остання можливість хоч і посмертно.

Оракул знала, що він йде помирати не за Братство, а за свою сім'ю. Ті, хто зустрічав ченця в середині тунеля, хапали його за мантію, і з жахом дивилися йому в очі. Есін міг бачити в цьому погляді тільки одне послання:

– "Кожен, хто піде туди, там і залишиться, смерть чекає кожного на виході". Чернець це прекрасно розумів, але не зупинився. Розштовхуючи людей, він просувався тільки вперед. До порятунку свого батька.

Агіас насамперед "спустив" озеро, щоб затопити шахту – Шамбалу. Це було зараз найважливішим. Якщо Монастир буде втрачений для ченців, то і знання, що він зберігає, будуть втрачені для світу. Підземна бібліотека мала два тунелі, що вели прямо до озера. Від великого тиску води їх захищали величезні валуни, встановлені таким чином, що їх можна було зрушити в разі потреби. Зараз вона настала, і прохід для води був відкритий. Вода поступово заливала зали Шамбали, відносячи з собою древні знання.

Дітар отримав звістку про індусів надто пізно – військо Андрогіна закінчило перехід через озеро та ввійшло до густих джунглів. Індуси об'єдналися з мисливцями і спонукали циганів до втечі. Коли дозорці доповіли, що Тигрове селище зайняте і ворог прямує до Білокам'яного, Дітар зрозумів, що Андрогін виявився хитріший, зумівши нав'язати ченцям бій у вигідних для себе умовах. Необхідно було виграти час, і чернець наказав випустити тигрів з кліток, в атаку на ворога. Це повинно було затримати і індусів, і мисливців.

Смертоносні агарійські грифи злетілися над Тигровим селищем, що горіло. А лучники індусів вже обстрілювали стіни Білокам'яного.

– Підняти щити! Швидше! – Командував Дітар.

До нього підійшов ОльханКарин, який на правах доглядача фортеці закричав, повторюючи наказ ченця :

– Підняти щити! Швидше! – І продовжував спостерігати за ходом дій Дітара.

Ченці стріляли з луків по ворогові. Перша хвиля нападаючих, не витримала. Ченці зуміли спонукати супротивника до втечі, але далі їх чекали куди сильніші воїни.

– Удача нам супроводжуватиме ще пару годин. – Подумав Дітар. – Індуси переноситимуть "великі" арбалети і будуватимуть тарани. В них у запасі повно сюрпризів.

Той час, який він пробув за стінами Монастиря з індусами, допоміг йому вивчити ворога. Він знав Андрогіна і знав, на що він здатний.

– Виводьте жінок і дітей, збирайте речі, книги, бібліотеку та вирушайте підземним ходом до Агарії. – Скомандував Дітар.

– Ну, от і все. – Бурмотав собі під ніс ОльханКарин. – Через кілька годин вони повернуться і зітруть Білокам'яний з поверхні землі.

– Ми їх стримуватимемо, але не можна дати себе оточити. До ночі відступатимємо в Агарію. – Все так само голосно кричав чернець.

Частина ченців пішла відводити людей з селища, друга частина, готувалася до оборони. Ворота треба було зміцнити, щоб вони не здалися при першому ж ударі тарану. Для цього ченці використали кілька великих колод і дощок. Зараз всі засоби знадобляться. Великі валуни, камені, навіть старі стріли і тупі списи. Все, що