read-books.club » Фантастика » Феномен Фенікса 📚 - Українською

Читати книгу - "Феномен Фенікса"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Феномен Фенікса" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 243 244 245 ... 271
Перейти на сторінку:
Землі.

Іноді з’являється заспокійлива думка: а раптом їх взагалі немає.

Раптом то всього лише легенди про їхнє перебування на місячній поверхні, мрія землян, міраж, який ми бачимо, бо дуже багнемо його бачити. Як і посадку їхнього корабля на місяці,

В міжзоряних пришельців на Місяці — місяченьку вона не дуже вірила,

хоча й багла вірити. Але серед безвір’я та й холодила душу льодинка; а раптом вони — ВОНИ — і справді вже тисячі років використовують Місяць як перевалочну базу під час своїх мандрів Всесвітом? І хазяйнують на нашому нічному світилі, ігноруючи нас, як колись, мільйони років тому ігнорували на Землі динозаврів? А раптом ми й справді для них, що ті мурахи на її ранчо? Гірше, якщо вони — пришельці, — мурахоїди. Є на Землі така родина ссавців роду неповнозубих, які живляться мурахами, комахами, термітами, та їхніми личинками. А раптом…

Зникають же люди на Землі — як кажуть, з доброго дива. Тисячами! Десятками тисяч! Сотнями тисяч в масштабах всієї Землі, Несподівано і безслідно. Раптом їх і відловлюють ВОНИ, мурахоїди з глибин Всесвіту, маючи при цьому зовсім інші критерії гуманізму, моралі, доброти тощо. Якщо взагалі мають…

Але скільки вона не вдивлялася через трубу свого любительського телескопа на Місяць, відповіді не знаходила, А тим часом льодинка-крижинка в душі все холодила й холодила. Іноді їй здавалося, що вона відчуває — кожною клітиною свого тіла, — їхню присутність, як і те, що вони спостерігають за її телескопом і знають чого вона вдивляється ночами на Місяць і чого хоче…

Почулося гупання — хтось піднімався трапом у Білу вежу. Вона чомусь насторожилась, хоч і знала, що внизу знаходяться препильні агенти охорони і стороннього сюди вони не пропустять.

Та й нізвідки йому взятися — сторонньому.

Ще мить і в Білій вежі з’явився він, президент.

— Ба! Ось де ти?! Нарешті я тебе знайшов, — він був у доброму настрої, що з ним траплялося рідко.

Піднявшись, роздивлявся.

— А в тебе тут затишно, і — романтично. Та й ближче до неба. Біла вежа, зоряна ніч… Ти непогано влаштувалася… Ой, ой, як багато, виявляється, в небі зірок! Справді міріади! Тепер я знатиму де минають ночі моєї жони.

— Всього лише біля окуляра телескопа.

— Але ж у Білій вежі під зоряним небом… Дозволь і мені зазирнути з твій телескоп. Краєм ока, га? Закортіло бодай раз подивитися на Місяць озброєним оком — невже і справді там, приземлився чужий корабель? Може ти вже й бачила пришельців на Місяці, га? Як ти гадаєш, коли-небудь нам вдасться встановити з ними контакт? З братами нашими по розуму.

— Якщо тільки вони… брати, — зіткнула дружина. — Але я тебе про інше хочу запитати. Чому ми, вперше в історії побувавши на Місяці, більше не посилаємо туди своїх астронавтів?

— Вважай, що це, така собі… апорія.

— Пригадую, в грецької перекладається як безвихідь.

— Саме так — безвихідь. БЕЗВИХІДЬ. Це є відповідь на запитання твоє.

— І все ж… Я ще раз повторюю: чому ми більше не літаємо на Місяць?

— Та тому не літаємо, що вони… Розумієш, ВОНИ туди літають. А двом на Місяці тісно.

— ВОНИ ЛІТАТЬ НА НАШ МІСЯЦЬ, а нам — зась?

— Він такий же наш, як і їхній. Більше їхній. Хоч і є найближчим до Землі небесним тілом, супутником нашої, а не, приміром, їхньої планети.

— Ти хочеш сказати, що вони… ВОНИ… що ми…

— Так, саме це я і хочу сказати, моя дорога.

— Ми не йдемо з ними на контакт чи вони не йдуть з нами?

— У твоєму запитанні вже є відповідь.

Він надового вмовк, вказівним пальцем тручи скроню — там раптом почав стукотіти якийсь підозрілий молоточок.

— Ти пригадуєш, — нарешті порушив він мовчанку. — Як минулого літа у нас на ранчо вперше завелися мурахи, влаштувавши — без нашого на те дозволу — ціле муравлисько. Тоді ледве їх спекались.

— Простіше, витурлити їх з ранчо. Та й по тому. Хоча… Чому ми не пішли з ними на контакт. Тай зараз, як вони повернулися, не підімо.

— З комахами встановлювати контакт? Нам, людям… Які стоять на найвищому щаблі розвитку живих організмів? Навіть при всьому бажанні як нам встановити з ними контакт? З мурашвою. Чому ти мовчиш?

— У твоїх словах закладена й відповідь.

— Виходять, апорія?

— Так, безвихідь. Вони на мажуть з нами встановити контакт по тій причині, що ми не можемо встановити контакт з мурашками. Як і самі мурашки з нами — якби й захотіли.

— Справді апорія… БЕЗВИХІДЬ… Стривай! Ти хочеш сказати, що вони…

1 ... 243 244 245 ... 271
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феномен Фенікса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Феномен Фенікса"