Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

лукаві Сонце од гір і од моря сховати — І на верхів’ях – смуга кривава Креслить в снігах позолотисті ґрати. Так коло обрію – замки й фортеці, Чорні обрамлено золотом мури: Золото з кров’ю і ніби здається Давнє минуле в хмарах заснуло. І в гомінливії води Ріона Потяг упертий – нафта й залізо — Дивиться пильно оком червоним, Криком сумирність вечірнюю ниже. З нами, як друзі, юні тополі З потягом поруч до сонця побігли. Тіні бузкові по синьому полю Тануть і никнуть в туманній глибині… Гори стають холодніші й синіші, Тихше Ріон покотив свої хвилі… Ніби здається, що й потяг наш тихше До потемнілого обрію лине. На місто стомлене…
На місто стомлене здаля дихнула осінь: Повітря в ніч пило міцную прохолоду, А ранком – почепилась блідо-сиза вогкість На будинки, мости, на води… Там, десь за обрієм, вона спросоння дише. Її – цю ніч поцілувало літо, Прийшло, промовило: «Ще спиш?» І нахилилося, в тумани оповите. Спросоння кліпнула й зідхнула — Приснились: золото і листя шелест, І роси ранкові, й дзвінкі осінні луни, Коли кривавий лист дорогу стеле… Зідхнула ласкаво, промовила: цілуй! — Змутніла неба синяя емаль, І вулиці повив серпанком ніжний сум, Заводи одягла вуаль… А вдень – буяла літа перемога — Останні ласки – огневі… Будинки літу цілували ноги І слали погляди з-під довгих вій… Асфальти дихали жадібно і смолисто І заховатися спішили в тінь — Востаннє літо цілувало місто, Йдучи в прозору далечінь. Олекса Слісаренко

Справжнє прізвище Олекса Снісар. Народився 28.03.1891 р. на хуторі Конівцов Вовчанського повіту на Харківщині. У 1912 р., після того, як закінчив Харківську хліборобську школу з дипломом агронома, його мобілізували до війська. На фронті