Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

Хоче помститися за смерть сім'ї, вбити Ханоя, Сатану, Маркуса. Легеза вже давно від Кіана дізнався, що Сатана знає, де еліксир безсмертя… в його договорі, на зворотному боці напис "Кайлас 2805". Висота гори і є вхід у Підземний Світ. Для того, щоб спуститися – спершу треба піднятися. – Дітар згадав будинок Есіна, коли з другого поверху вів хід під землею до кузни.

– Що ще зробив цей Легеза? Зробив Ашоку імператором, щоб з його допомогою знайти ченців? Почав маніпулювати Книготорговцем, дізнався про три мечі, яким немає рівних, і вирішив зібрати всі? Навіщо їм чаші і навіщо коваль?

Питань було багато, і на кожнє потрібна відповідь. Дітар повинен був розібратися в усьому якнайшвидше. Дізнатися все, поки не сталося щось страшне, те, що може закінчити існування цивілізації. Те, що вже відбувалося раніше і може статися зараз!

Глава 57

"Бійтеся жіночої помсти – вона страшна тим, що відмінно продумана". Заповідь П'ятдесят сьома. Кодекс Братства тибетських ченців.

Калінга програла війну, і Ашока досяг своєї мети. Ціна, яку він заплатив, була така велика, що отримана перемога виявилася безглуздою. Число полеглих солдатів, дітей що осиротіли, матерів вбитих горем, було занадто великим, що б його запам'ятати. Ті, хто вижив і зміг повернутися, були героями і "улюбленцями Богів". Андрогін був серед таких "улюбленців". Він все ж повернувся до табору індусів. Сам, без єдиного солдата, що пішли разом з ним. Всі дуже довго чекали його повернення, багато хто вже поховав і його і надію.

Андрогін зайшов на територию табору, війна його дуже змінила. На його обличчі додалося шрамів та зморшок, і погяд був дуже суворим. Він йшов, немов примара, що повернулася з того світу. Битва при Хіч-Каре вважалася повністю програною, і ходили чутки, що живими не залишилося нікого. Але він був доказом того, що це були тільки чутки. Індуси жили колишнім життям. Війна була закінчена, і для солдатів це було великим полегшенням. Впевненим кроком він рухався на зустріч до Міланоса.

Тканина намета відкрилася, і він увійшов. Варта не поворушила і пальцем, побачивши Андрогіна. Його брат не помітив, як до намету хтось зайшов. Він сидів у кріслі, одягнений в дорогий одяг. Шолом Міланоса був прикрашений різьбленням: срібними фігурками змій, різних чудовиськ, драконів. Під променями сонця шолом з такими прикрасами сліпуче блищав. Таким був подарунок ченців. Поруч знаходився пов'язаний Маркітан і головний берсерк Беркун. Андрогін озирнувся і відзначив, що розкоші тут додалося. За час його відсутності, Міланос не бідував.

Він підійшов до брата і той, намагаючись не показувати свого здивування, зробив радісне обличчя.

– Твої орли з Калінги. Як же я міг тобі повірити? Мене ніхто не викликав.

Міланос був переляканий. Він явно не чекав побачити Андрогіна живим. Смерть його брата давала йому надію на чудовее життя, а тепер все це може бути під загрозою.

– Це ти хотів знайти ченців. – Продовжувати Андрогін. – Ти використав мне, щоб я їх знайшов. І як тільки ми підійшли до Монастиря, ти відправив мене назад, в Калінгу. Відправив померти!

Міланос встав. Він тримав перев'язану кисть. Кров виступала з рани, хоч він і міцно притискував тканину. Андрогін звернув увагу, що в Міланоса на шиї висить символічний амулет. Амулет Братства. П'ятикутна зірка, в колі змія, яка кусає свій хвіст.

– В ченців є зброя: "Стрясеться земна твердь, померкне сонце і загине багато людей і тварин". – Міланос відповів на звинувачення брата, але той нічого не бажав чути.

– Я ростив тебе з самого народження, а ти зі мною так. Я проливав кров, втратив всіх своїх людей на війні, а ти тут! – І Андрогін відкритими долонями показав на його покої.

Міланос не хотів втрачати свою теперішню роль. Зараз він був тут головним, принаймні йому так здавалося.

– Якщо ти шукаєш справедливість, значить, ти помилився. – З гордим виглядом заявив Міланос.

– Чому удару в спину задаєш ти, той, кого я завжди захищав грудьми? Ми ж з тобою стільки пройшли!?

– Я йду до своєї мети, тільки іншою дорогою! – Закричав він. – Я не бачу нічого крім мети! Я хочу потрапити в Братство. Ось Маркітан, син циганського Барона, а ось золото циганів. – Він вказав на людину і мішки золота з іншого боку. Для нього смерть Серафіма виглядала випадковістю. – Я зараз їх поверну, і мене приймуть! Як же ти не розумієш!

Він втрачав самовладання. Його дихання стало швидким, і він голосно хапав повітря. Очі його горіли гнівом, він хотів накинутися на брата і позбавити його життя тієї ж миті. Але проти Андрогіна в нього не було шансу і навіть берсерк, не врятував би його в такій сутичці.

Андрогін дивився в очі своєму братові. Тому було складно витримати цей погляд, і він відвів очі в бік.

– Невже це того варте? – Тихо запитав Андрогін.

– В їхньому Братстві, кожен чернець вчитель. Хтось вчить – як бути, хтось – як не бути. – Намагався виправдатися Міланос. – Їх саме вище багатство – це знання!

В розмову втрутився Беркун. Він пройшов довгий шлях з братами і вже розумів, що тут відбувається.

– Твої думки стають твоїм життям. – Сказав Міланосу берсерк. – Про що ти думаєш – тим і стаєш.

Андрогін починав розуміти те, що відбувається.

– Це все план Міланоса. Все йшло за його планом. Він уникнув "програшу" в війні Калінги і тепер хоче дістати Братство. Кому ж можна довіряти, якщо не рідному братові?

Думки одна за одною мчали в голові Андрогіна, в наметіі стояла тиша. Міланос не міг дивитися на брата, зараз він його ненавидів всією душею. Саме його існування було нестерпне для нього. Андрогін же навпаки завжди любив брата, намагався його підтримувати, піклуватися про нього і його зрада заподіяла сильний біль.

– Знати б, що не дарма. Що все це було дійсно необхідно. – Голос Андрогіна знову зазвучав так само тихо і спокійно, як до цього. – Як мені потім жити без тебе?

– А ти не живи без мене! – Кричав Міланос. – Досить піклуватися про мене! Доки тебе не було, я тут чудово справлявся.

– Чому?

–Ти не зрозумієш. Ти не "другий"!

Міланос хотів вийти з тіні свого старшого, кращого і успішнішого брата, тому скористався ситуацією і вважав, що під час війни в нього вийде себе проявити. Андрогіну треба було охолонути і змінити тему. Беркун зрозумів це по погляду і підтримав.

– Ніщо не змінилося на перший погляд, але насправді змінилося відношення людей до нас.

– Як вам живеться? – Запитав він берсерка.

– Воюємо. – Коротко відповів