Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

орбітальних дзеркал, це все одно краще, ніж починати з нуля.

Тобто про Ганімед треба розуміти одну річ...

Щойно він починав говорити на цю тему, його було нелегко

зупинити. Багато в чому Ганімед був центром цивілізації для

зовнішніх планет. Уся передова робота з рослинами відбувалася

там. Усі медико-біологічні розробки. Але було дещо більше.

У перспективі відбудови було дещо таке захопливе, що, по-своєму, було навіть цікавіше, аніж початковий ріст. Робити щось

уперше — це дослідження. Повторювати ж те саме — це

означало взяти усе, чого вони навчилися, відшліфувати його, поліпшити, вдосконалити. У Пракса від цього трохи

паморочилося. Боббі слухала його з меланхолійною посмішкою

на обличчі.

І це стосувалося не тільки Ганімеда. Вся людська цивілізація

зведена на руїнах того, що було колись. Саме життя становило

велику хімічну імпровізацію, яка почалася з простого

відтворення, росту, занепаду і знову росту. Катастрофа була

лише однією частиною того, що відбувалося завжди. Це —

прелюдія до наступної дії.

— Із твоїх уст це звучить романтично, — сказала Боббі, і з її

вуст це прозвучало майже як звинувачення.

— Я не хотів... — почав Пракс, але щось холодне і мокре

просунулося йому у вухо.

Скрикнувши, він відсахнувся і повернувся, щоб поглянути

у світлі очі й на блискучу усмішку Мей. Зі вказівного пальця

у неї стікала слина, а позаду неї Еймос, почервонівши від сміху, однією рукою хапався за живіт, а іншою ляскав по столу так

сильно, що аж деренчали тарілки.

— Це що було?!

— Привіт, татку. Я люблю тебе.

— Ось, — Алекс передав Праксові чисту серветку. — Тобі

знадобиться.

Тиша була разючою. Він не знав, як довго вона тягнулась, але її

усвідомлення накрило його, немов хвилею. Політичний куток

кімнати завмер і замовк. Крізь ліс тіл він помітив, як Авасарала

нахиляється над столом, поклавши лікті на коліна, майже

притиснувши обличчя до термінала. Коли вона встала, всі перед

нею розступилися. Така маленька жінка, але вся кімната

проводжала її поглядом, коли вона виходила геть.

— Це недобре, — мовив Голден, підводячись на ноги.

Без зайвих слів Пракс, Наомі, Еймос, Алекс і Боббі пішли за

нею. Політики і науковці теж, нарешті змішавшись між собою.

Кімната для нарад була по той бік широкого коридору, облаштована за зразком стародавнього грецького амфітеатру.

Попереду сцена стояла перед величезним екраном з високою

роздільною здатністю. Авасарала попростувала до стільця, швидко і тихо розмовляючи по планшету, а за нею — інші. Страх

можна було відчути на дотик. Почорнів екран, і хтось загасив

світло.

На темряві екрана проти Сонця виднівся силует Венери. Пракс

бачив це зображення вже сотні разів. То міг бути запис із будь-якої з десятків станцій спостереження. Часова мітка зліва внизу

показувала, що це відбувалося сорок сім хвилин тому. Під

числами висіла назва корабля — «Целестин».

Щоразу, коли біля протомолекулярних солдатів траплялося

насилля, Венера реагувала. ОПА щойно знищило сотню її

солдатів-напівлюдей. Пракс повис десь між збудженням

і жахом.

Картинка розсіялася і знову стабілізувалася — це якісь

перешкоди заважали давачам. Авасарала щось різко сказала, якесь слово, схоже на: «покажіть». Через кілька секунд картинка

завмерла й перефокусувалася. Детальний екран показував сіро-зелений корабель. Інтерфейс позначив його як «Водяник».

Картинка знову розсіялася, а коли стабілізувалася, то

«Водяник» посунувся на сантиметр вліво й обертався навколо

осі. Авасарала знову щось сказала. Кількасекундна затримка —

і на екран повернулася початкова картинка. Тепер, коли Пракс

знав, що шукати, він помітив, як крихітна цяточка «Водяника»

рухалася у півтіні. Там були й інші схожі цяточки.

Під мороком хмар темна сторона Венери ожила, немов

раптовий спалах блискавки планетарного масштабу. А тоді вона

засяяла.

Як спиці колеса, величезні волокна завдовжки тисячі

кілометрів запалали білим і зникли. Щось потривожило

і збурило хмари на Венері знизу. Пракс виразно пригадав

шлейф на воді в