Читати книгу - "Серця трьох"

вели до вільного моря, лишалося ще миль із двадцять п’ять, а шхуна ніби завмерла на дзеркальній поверхні тихої лагуни. Парка тропічна ніч вигнала всіх спати на палубу. На даху невеликої кабіни самотою лежала Леонсія. Обабіч кабіни повкладались її батько та брати. Ззаду, між капітановою каютою та стерном, вляглися поряд обидва Моргани. Френкова рука оповила плечі Генрі, немовби й досі захищаючи його. З одного боку стерна, схиливши на руки голову, спав метис-шкіпер, а з другого боку, так само сидячи, спав стерничий Персіваль, чорний негр із Кінгстона. На кормі покотом лежали матроси, а на прові, схилившись наперед і поклавши голову на згорнені руки, куняв вартовий. Леонсія прокинулась перша. Звівшись на лікті із свого високого місця й підсунувши під них плаща, на якому вона спала, дівчина помітила поснулих Морганів. І Генрі, й Френк вабили її до себе, адже вони були такі схожі, і Леонсія кохала їх обох. Вона згадала, як Генрі цілував її, і затремтіла, згадала й Френків поцілунок і геть почервоніла. Дивно, що вона любить водночас двох чоловіків. Вона ж бо вже знала, що ладна йти слідом за Генрі хоч на край світу, а за Френком… ще далі, і не могла збагнути, чому з неї виявилася така розпусниця.

Уникаючи прикрих думок, що лякали її, Леонсія простягла руку й кінчиком шовкового шарфа полоскотала Френка за ніс. Той поворушивсь і, гадаючи, сонний, що це москіт або муха, махнув рукою та штовхнув Генрі у груди. Отож Генрі також прокинувся і, раптом скочивши, збудив і Френка.

— Доброго ранку, веселий родичу! — привітав його Френк. — Ти чого так підстрибуєш?

— Доброго ранку, голубе, — пробурмотів Генрі. — Але хто з нас підстрибує, хотів би я знати? Ти ж бо дав мені стусана в груди. Я спершу подумав, що то кат, вони ж мали повісити мене сьогодні. — Він позіхнув, потягнувся, глянув через борт на заснуле море й штовхнув Френка ліктем у бік, показуючи йому на поснулих шкіпера й матросів.

«Які вони гарні, ці обидва Моргани», — подумала Леонсія й здивувалась, чому їй навернулась у голову англійська, а не іспанська мова. Чи не через те, що її серце вщерть повне цими двома грінго, вона й думає їхньою, а не своєю рідною мовою?

Щоб розігнати настирливі думки, дівчина знову полоскотала Френка шарфом, її помітили, і вона, сміючись, мусила признатися, хто це їх так раптово збудив.

За три години, поснідавши кавою та помаранчами, Леонсія стала біля стернового колеса, а Френк почав навчати її, як кермувати й поводитися з компасом. «Анджеліка», яку вітерець тим часом гнав на північ, пливла зі швидкістю шість вузлів. Генрі, із корми розглядаючись у бінокль, намагався вдати, що те навчання зовсім його не цікавить, але нишком обурювався на самого себе, що перший не домислився ознайомити дівчину з правилами мореплавства. Він, проте, рішуче втримувався від того, щоб дивитись на них, або хоч подеколи зиркати в той бік.

А капітан Тріфзен, цікавий, як усі індіяни, і безсоромний, як усі негри-підданці короля Георга, був не такий вихований. Він відверто вліпив очі в свого орендаря та гарненьку іспанку й не проминув жодного їхнього поруху. Френк і Леонсія стояли поряд, і коли, дивлячись на компас, схилилися, пасмо Леонсіїних кіс торкнулося Френкової щоки. Їх ніби пронизало струмом. А метис-шкіпер і це помітив. Та вони зазнали ще й такого, чого той не завважив, а саме: почуття ніяковості. Вони вражено перезирнулися і раптом спустили очі. Френк відразу почав пояснювати дівчині, як діє компас, і то так голосно, що його чути було в другому кінці шхуни, а шкіпер, слухаючи його, тільки всміхався.

Несподівано налетів вітер, і Френкові довелось ухопитися за колесо, за яке вже трималася Леонсія. Коли їхні руки зустрілись, вони знову здригнулися, і шкіпер усміхнувся вдруге.

Леонсія підвела очі на Френка і, засоромлена, опустила їх. Тоді висунула з-під його пальців свою руку й неквапом відійшла від Френка, даючи взнаки, що їй цілком байдуже до стерна й до компаса. Але Френк був надзвичайно збентежений тим, що він сам уважав за віроломність та зраду і, поглядаючи скоса на Генрі, який стояв до нього боком, сподівався, що той нічого не бачив. Леонсія неуважно дивилася на порослий чагарником берег і задумливо крутила круг пальця обручку.

Генрі випадково все це побачив: він саме тоді обернувся сказати їм, що помітив на обрії хмарку диму. Все це бачив і метис-шкіпер. Він підійшов до Генрі і стиха, з жорстокістю індіянина та безсоромністю негра, сказав:

— Не журіться, сер. У сеньйорити велике серце. Там стане місця для обох таких галантних джентльменів, як ви.

Тієї миті він добре зрозумів, що білі не люблять, коли хтось втручається в їхні особисті справи, бо отямився, вже лежачи горілиць; тім’я в нього боліло від падіння, а лоб — від добрячого удару Генрі.

В шкіпері прокинувсь індіянин: розлютований, він схопився на ноги й витяг ножа. Хуан, смагловидий матрос-метис, підбіг до свого капітана й став поруч нього також із ножем у руці. Надбігли ще кілька матросів, що були неподалік, приєдналися до них і півколом почали наближатись до Генрі. Той хутко відступив до борту, блискавично вибив рукою з гнізда залізний поручень і, спіймавши його в повітрі, приготувався захищатись. А Френк відразу залишив стерно, видобув з кишені автоматичного револьвера і, пробившись крізь гурт матросів, став поруч Генрі.

— Що він тобі сказав? — спитав Френк у свого родича.

— Я зараз ще раз скажу, — погрозливо мовив шкіпер, в якого негритянська частина взяла гору й хотіла компромісом видурити в Генрі гроші. — Я сказав…

— Цитьте, шкіпере! — перепинив його Генрі. — Я шкодую, що вдарив вас. Прикусіть язика! І забудьте про все! Я шкодую, що вдарив вас. Я… — Генрі Морган затнувся й судомно хапнув повітря: він не міг говорити. І тільки тому, що Леонсія стояла близько, дивилась на нього й прислухалася до його слів.

— Я… я прошу пробачити мені, капітане.

— Це ж образа, — сказав капітан Тріфзен. — Ви мене вдарили. Ніхто не мас права бити підданців короля Георга, нехай благословить його Бог, не відшкодувавши їх за кривду грошима.

Такий нахабний шантаж обурив Генрі, і він мало знов не кинувся на капітана. Але, почувши на своїм плечі Френкову руку, стримався, удав, що добродушно сміється, дістав з кишені дві золоті десятидоларові монети і, мовби вони пекли його, тицьнув їх капітанові Тріфзенові.

— Дешево відкупився! — мимохіть пробурмотів Генрі.

— Ніскільки не дешево, — заперечив шкіпер. — За розбиту голову завжди належиться