Читати книгу - "Полум'я і крига , Аліна Скінтей"

Навколо неї снігові замети почали танути, утворюючи тонкі потічки, що збігали вниз кам’янистими схилами. Її ноги підкосилися, і вона впала на коліна. Земля під руками була теплою, що здавалося дивним для цього місця. Губи Івени тремтіли, але вона не звертала уваги на втому. Все, що залишилося від чаклуна, — лише жменька попелу й уламки артефакту, які тепер не мали жодної сили.

Івена підняла голову, вдивляючись у кучугури снігу, що танули на очах. Перед нею почали проявлятися обриси замерзлих караванів, що стояли в кризі. Вони виглядали, як величезні скляні статуї - візки, коні, люди, застиглі в русі. Проте крига поступово відступала, розтаючи під теплом, яке розливалося довкола після її битви.

Від слабкості вона впала на бік, ледве дихаючи, але її серце наповнювалося слабкою надією. Сонце продовжувало підійматися, наповнюючи перевал м’яким золотим світлом. Відчуття холоду зникало, а каравани знову починали рух. З криги визирали обличчя людей, які повільно оживали. Їхні здивовані очі озиралися навколо, не розуміючи, що сталося.

Один із чоловіків, замерзлий у першому каравані, першим помітив її лежачою. Він ледве підійшов, сам ще тремтячи від холоду, і обережно нахилився:

— Пані! Ви врятували нас?

Івена ледве підняла повіки й посміхнулася. Її голос прозвучав тихо, майже нечутно:

— Це ще не кінець. Але ви вільні...

Вона заплющила очі, відчуваючи, як тіло остаточно втрачає сили. Її боротьба не була марною, вона змогла врятувати Рована, здолати чаклуна, врятувати селище. Змогла знищити те, що сіяло страх.

"Як добре, що він не всіх перетворив на своїх ляльок! Їм пощастило бути замороженим... Роване, я не віддам так просто тебе Аїдонею!" 

Примітки:

Ignis turbinem adducere — призив вогняного вихору.

Ignis sagitta multiplicare — примножити вогняну стрілу.

Ignis murus, erige — звести вогняну стіну.

Подарунок для тих, хто читає книгу:

Промо на книгу "Перелесник"

 FNiE0RCb