Читати книгу - "Піди туди, не знаю, куди!, Сніжана Федорова"

  Країна Каменів зустріла Дьйорка тяжким, задушливим небом і поривами вітру, що приносили відлуння криків, ніби земля сама волала про допомогу. Лицар, втомлений, але сповнений рішучості, тримав у руках амфору з Вогняним еліксиром — палаючою рідиною, що ніби жила своїм життям, обертаючись у скляній посудині вогняними спіралями.

  Пройшовши через звивисті тунелі до центральної лабораторії, Дьйорк зустрів групу алхіміків. Їхні обличчя освітлювали різнокольорові вогні лабораторного обладнання, а на столах лежали інструменти, які здавалися такими ж давніми, як і сама Країна Каменів.

  - Ви зробили це, мій лицарю, - промовив головний алхімік Тавен, сивий чоловік із гострими рисами обличчя. Його голос був сповнений подиву і полегшення. - Тепер у нас є всі складові для створення Еліксиру Довголіття та Життя.

  Лабораторія готувалася до моменту істини. Створення Еліксиру вимагало ідеального поєднання чотирьох стихій: Води Життя, яка давала силу і відновлення; Вогняного еліксиру, що приносив енергію й захист; Кристалів Життя, які утримували магічну гармонію; і стволових клітин Золотого моха — основи для регенерації.

  - Ми маємо лише одну спробу, - застеріг людина-брила Тавен, оглядаючи Дьйорка. - Якщо співвідношення елементів буде порушено, ми можемо втратити не лише еліксир, а й саму можливість його створення.

  Для початку алхіміки помістили Воду Життя у спеціальний магічний кубок, створений із чистого кварцу. Над ним левітуюча сфера — залишок від Вогняного еліксиру тримала вогняне полум’я. Вода набувала яскравого блиску, переливаючись кольорами веселки.

  - Це очищення позбавляє воду від зайвих домішок, роблячи її готовою до поєднання з іншими елементами, - пояснював Тавен.

  Наступним кроком стало використання Кристалів Життя. Їх подрібнювали в різнобарвний порошок і занурювали у воду, яка почала вібрувати, випускаючи м’яке світіння. Алхіміки співали давню пісню, яка, за їхніми словами, пробуджувала магічну силу каменів.

  - Кристали утримують гармонію еліксиру, - промовив інший алхімік, Ферд, вклоняючись перед блиском, що розлився по лабораторії.

  Тепер настав найнебезпечніший момент — додавання Вогняного еліксиру. Один невірний рух міг спричинити вибух, адже палаюча рідина не терпіла помилок. Алхіміки обережно вливали її по краплині. Коли вона злилася з іншими компонентами, в лабораторії з’явився тріск, і повітря наповнилося запахом грози.

  - Це вогонь у чистій формі, який дає силу і незламність, - пояснив Тавен. - Але його енергія потребує балансу.

  Останнім етапом стало додавання стволових клітин Золотого моха — рідкісної рослини, яка росла лише в магічних пустелях світу Каменів. Верхівки Моха обережно зрізали та помістили в колбу з еліксиром, і рідина спалахнула золотим світлом, а потім затихла, набувши ідеального бірюзового кольору.

  - Він готовий, - прошепотів Тавен, коли лабораторія наповнилася мелодичним дзвоном магічних інструментів, які реагували на завершення процесу.

  Лицар дивився на це дійство, затамувавши подих, ніби боявся, що може зруйнувати дивовижну рідину.

  Амфору з готовим Еліксиром передали Дьйоркові. Тепер він мав стати частиною доленосної історії: принести еліксир у свій світ і випробувати його дію. Алхіміки, однак, попередили його:

  - Це — наймогутніший з еліксирів, створених за всю історію Країни Каменів. Але пам’ятай, що в кожній могутності є ціна. Не дозволяй жадібності захопити тебе або тих, кому ти довіриш його.

  Дьйорк, наповнений надією, вирушив назад у свій світ. Дорогою його думки були сповнені тривоги: чи впорається він із покладеною на нього відповідальністю? Як зміниться світ після того, як Еліксир потрапить у руки його правителів?

  Лабораторія залишилася позаду, але відлуння прадавніх пісень алхіміків ще довго звучало в його душі, нагадуючи, що великі дії завжди потребують не лише сили, але й мудрості.

  Так закінчувався черговий етап його пригоди. Він достобіса втомився і бажав лише якнайшвидше дістатись додому, в обійми коханої Клеї.