Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

Щойно розлетяться новини про ексгумацію, наш злочинець насторожиться. Тож заради економії часу припустімо, що ми знаємо, яким буде результат, – я думаю, виявиться, що ваш чоловік теж помер від отруєння нікотином. Для початку: чи знали ви чи він щось про використання чистого нікотину?

– Я завжди оприскую ним троянди. Я не знала, що він отруйний.

– Я так розумію (я читав про це вчора ввечері), що в обох випадках використовували чистий алкалоїд. Випадки отруєння нікотином трапляються вкрай рідко.

Місіс Беббінґтон похитала головою.

– Я взагалі нічого не знаю про нікотин, мабуть, окрім того, що, якщо довго курити, можна зашкодити своєму здоров’ю.

– А ваш чоловік курив?

– Так.

– Скажіть мені ще, місіс Беббінґтон. Вас дуже дивує те, що комусь могло знадобитися прибрати зі шляху вашого чоловіка. Чи означає це те, що в нього не було ворогів? Ну, принаймні наскільки ви знаєте.

– Я впевнена, що в Стівена не було ворогів. Ним усі захоплювалися. Люди часом намагалися, ну, поквапити його, – усміхнулася жінка зі сльозами на очах. – Він старішав і боявся всього нового, але всі його любили. Ну як можна було не любити Стівена, сере Чарльзе?

– Я так розумію, місіс Беббінґтон, що ваш чоловік залишив не дуже багато грошей?

– Ні. Майже нічого. Стівен не вмів заощаджувати. Він забагато роздавав. Я його за це сварила.

– І найближчим часом ніхто не мав передати йому майно? Він нічого не мав успадкувати?

– О, ні. У Стівена було не так багато родичів. У нього є сестра, одружена зі священиком, у Нортумберленді, але вони дуже бідні. А всі його дядьки й тітки померли.

– Тож виходить, у фінансовому плані ніхто б не виграв від смерті містера Беббінґтона?

– Ні, аж ніяк.

– Повернімося на мить до питання про ворогів. Ви кажете, у вашого чоловіка їх не було, але вони могли бути в нього до одруження.

Місіс Беббінґтон скептично поглянула на Картрайта.

– Мені здається, що це майже неймовірно. Стівен абсолютно неконфліктний. Він завжди вмів знаходити спільну мову з людьми.

– Я не хочу драматизувати, але коли він заручився з вами, чи не було десь на обрії засмученого прихильника?

На мить очі місіс Беббінґтон зблиснули.

– Стівен був вікарієм мого батька. Він перший чоловік, з яким я зустрілася, повернувшись додому з навчання. Я закохалася в нього, а він у мене. Ми були заручені чотири роки. Потім він отримав парафію в Кенті, і ми змогли побратися. Наша історія кохання була дуже простою, сере Чарльзе, – і дуже щасливою.

Сер Чарльз кивнув. Щиросерда гідність місіс Беббінґтон зачаровувала.

Еґґ перейшла до своїх запитань.

– Місіс Беббінґтон, як гадаєте, чи був ваш чоловік знайомий з котримсь із гостей сера Чарльза раніше?

Жінка замислилася.

– Ну, з вами та вашою матір’ю і з Олівером Мендерзом.

– Так, а як щодо решти?

– Ми з ним бачили Енджелу Саткліфф у Лондоні, в п’єсі, років п’ять тому. Ми обоє були дуже захоплені тим, що нарешті познайомимося з нею.

– І ви ніколи раніше з нею не зустрічалися?

– Ні. Серед наших знайомих не було акторок – чи акторів, якщо вже на те, – доки сюди не переїхав сер Чарльз. І це, – додала місіс Беббінґтон, – було дуже захопливо. Я думаю, сер Чарльз розуміє, яку чудову річ він зробив для нас. Вдихнув романтику в наше життя.

– А з капітаном і місіс Дейкез ви теж не були знайомі?

– Ви маєте на увазі невисокого чоловіка і жінку в прегарному одязі?

– Так.

– Ні, ми не були знайомі. І з тією жінкою, яка пише п’єси, теж. Бідолашна, мені думалося, що вона почувалася не в своїй тарілці.

– Ви впевнені, що ніколи нікого з них не бачили?

– Я певна, що не бачила, – і так само певна, що Стівен теж. Розумієте, ми все робили разом.

– А містер Беббінґтон не казав вам нічого – ну бодай чогось, – наполягала Еґґ, – про людей, з якими ви познайомитеся? Чи, може, він казав щось, коли побачив їх?

– До того нічого – ну, окрім того, що він чекав на цікавий вечір. А коли ми прийшли туди… Ну, в нас було не так багато часу… – Її обличчя раптом спохмурніло, але сер Чарльз швидко втрутився в їхню розмову.

– Пробачте, що ми так розпитуємо вас. Але розумієте, нам здається, що тут має бути щось, якби ж тільки ми могли з’ясувати що. Ну має ж бути причина в такого відверто жорстокого та безглуздого вбивства.

– Я розумію це, – сказала місіс Беббінґтон. – Сталося вбивство, мають бути причини… Але я не знаю – не можу уявити – які.

Хвилину-дві вони помовчали, а потім сер Чарльз запитав:

– А чи могли б ви кількома словами описати нам кар’єру свого чоловіка?

У місіс Беббінґтон була хороша пам’ять на дати. З її слів сер Чарльз записав таке:

«Стівен Беббінґтон народився в Ізлінґтоні, Девон, 1868 року. Вчився у школі Святого Павла та в Оксфорді. Був посвячений на диякона й направлений в Гокстон 1891 року. Став священиком 1892-го. Був вікарієм в Елсінґтоні, графство Суррей, при преподобному Верноні Лоррімері протягом 1894–1899 років. Одружився з Марґарет Лоррімер 1899 року й був переведений до Ґіллінґа, Кент. Пізніше, 1916 року, переведений до церкви Святого Петрока в Лумуті.

– Це вже щось, – сказав сер Чарльз. – Я вважаю, найкраще нам зосередитися на тому часі, коли містер Беббінґтон був вікарієм церкви Діви Марії в Ґіллінґу. Те, що було раніше, навряд чи може стосуватися когось із гостей, які були в мене того вечора.

Місіс Беббінґтон стенула плечима.

– Ви справді думаєте, що це хтось із них?

– Я не знаю, що думати, – сказав сер Чарльз. – Бартолом’ю щось побачив або про щось здогадався, помер так само, і п’ятеро…

– Семеро, – виправила Еґґ.

– …з цих людей теж були у нього в гостях. Хтось із них напевне винний.

– Але навіщо? – плакала місіс Беббінґтон. – Навіщо? Які в них мотиви вбивати Стівена?

– Саме це, – сказав сер Чарльз, – ми і збираємося з’ясувати.

Розділ другий

Леді Мері

Містер Саттертвейт прибув до «Воронячого гнізда» з сером Чарльзом. Поки господар маєтку з Еґґ Літтон-Ґор навідували місіс Беббінґтон, містер Саттертвейт пив чай у леді Мері.

Містер Саттертвейт їй подобався. Хоч якою чемною була леді Мері, вона була жінкою, яка чітко відрізняла тих, хто їй подобається, від тих, хто не подобається.

Містер Саттертвейт відпивав китайський чай з дрезденської порцелянової чашки, їв мікроскопічний сендвіч і теревенив. Під час його останнього візиту виявилося, що у них з цією дамою багато спільних друзів