Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

Чудова ідея. Абордаж піратами — розвага, яку точно не хочеш

пропускати, — попід глузливим тоном Аде Голден чув страх.

— Але, будь ласка, дай мені сказати...

— Джиме, то що ти думаєш про це? — спитала Наомі на іншому

каналі.

Голден вилаявся. Аби не видати себе, він запитав:

— Про що саме?

— Про те, щоб «Лицар» спробував відвести на себе торпеди, —

відповіла Наомі.

— Ми це можемо?

— Можемо спробувати. Голдене, ти взагалі мене слухав?

— Ем... Дещо трапилося й відвернуло на хвильку мою увагу.

Повтори, будь ласка, ще раз.

— Спробуємо зчитати частоту світлового розсіювання «Кента»

і вивести її в ефір нашим передавачем. Можливо, торпеди

повважають своєю ціллю нас, — терпляче, ніби розмовляючи

з дитиною, пояснила Наомі.

— І підірвуть нас?

— Сподіваюся, ми втечемо, тягнучи торпеди за собою. А тоді, коли вони достатньо віддаляться від «Кентербері», ми вимкнемо

передавач і заховаємося за астероїд.

— Не спрацює, — зітхнув Голден. — Загальний напрямок руху

вони вловлюють за відбитим променем цілевказівника, але все

одно роблять оптичний знімок, щойно захоплюють ціль. Тож із

першого погляду допетрають, що ціль — не ми.

— Але варто хоча б спробувати?

— Навіть якщо нам це вдасться, то що? Торпеди, призначені

вирубити двигун «Кента», розмажуть нас тонким шаром по

вакууму.

— Гаразд, — зітхнула Наомі. — Що ще можемо зробити?

— Нічого. Дуже розумні хлопчики зі станцій розрахунку

передбачили все, що ми можемо вигадати за найближчі вісім

хвилин... — Голден вимовив це вголос і нарешті зізнався самому

собі у такому факті.

— То що ми робитимемо, Джиме? — ще раз запитала Наомі.

— Сім хвилин, — повідомила Бекка з моторошним спокоєм

у голосі.

— Летимо туди... Може, вдасться евакуювати когось із корабля

після торпедного удару. Допоможемо ліквідувати наслідки.

Алексе, ви вже маєте курс?

— Атож, офіцере! Заніс у систему розгін і розворот із таким

перевантажем, що вуха закривавлять. Заходимо під кутом, аби

наш рушій не пропалив діру в «Кенті». Вжаримо рок-н-рол?

— Починайте. Наомі, пристібайтесь усі внизу, — скомандував

Голден, а тоді відкрив канал до капітана Мак-Давелла: —

Капітане, мчимо до вас повним ходом. Ви там поки тримайтеся, прибуде «Лицар» — і ми кого-небудь заберемо чи допоможемо

усунути наслідки.

— Прийнято, — відповів Мак-Давелл і вимкнув канал.

Голден знову викликав Аде:

— Ми зараз врубаємо прискорення, тож говорити я не буду, але

залиш цей канал зі мною, будь ласка... Розповідай мені, що

відбувається. Трясця, просто наспівуй яку-небудь пісеньку.

Пісенька — це добре. Мені дуже важливо знати, що з тобою все

гаразд.

— Добре, Джиме, — відповіла Аде. Вона не стала наспівувати, але й не вимикала зв’язку. Голден чув її дихання.

Алекс почав зворотний відлік на загальному каналі. Голден

перевірив ремені, що пристібали його до крісла-колиски, та

поклав долоню на кнопку запуску джину. Десятки голочок

увіп’ялися в спину крізь мембрану його скафандра. Серце

затріпотіло, а мозок стиснули залізні лещата хімічного

коктейлю. Хребет занімів намертво, а обличчя розпашілося, немов від радіаційного опіку. Він гупнув кулаком по бильцю

крісла. Голден ненавидів цей етап підготовки, але наступний був

іще гірший. Алекс завзято гикав у загальний канал, поки його

тіло накачував коктейль із медикаментів. Решта екіпажу на

нижній палубі отримували суміш, що не тільки не дасть їм

загинути від перевантажень, а й занурить у сон.

Алекс сказав: «Один», і Голден став важити пів тонни. Нерви

в очницях заволали від тиску очних яблук. Мошонку причавило

до стегон. Голден зосередився на тому, щоб не проковтнути

язик. Довкола нього рипів і стугонів корабель. На нижній палубі

щось страхітливо бамкнуло, проте на екрані його термінала

нічого не загорілося червоним. Доепштейнівський реактивний

двигун «Лицаря» міг дати сильну тягу, але споживав при цьому

аж надто багато пального. Втім, якщо вони встигнуть

порятувати «Кентербері», то на пальне можна не зважати.

Кров шуміла у вухах, але Голден фіксував, як Аде дихає ледь