Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

- П-р-р-р, стій! Його Величність, Скаїр, вітає тебе, Аліка Зоряна! – Через силу вимовив демон, з огидою дивлячись на фукуроу. Інші раси були для генерала сміттям, і виявляти свою повагу, навіть королівським слугам, він бажанням не горів.

- Що забув тут найсильніший генерал короля? - Не зважаючи на неприязнь, відповіла алхімік. Дівчина витяглася, тим самим машинально розпушивши свої білі пір'я. Вона стала схожа на велику снігову кулю. Складалося враження, ніби від страху справжня сова розпушила свої крила. Вуха алхіміка стали стирчком, показуючи крайній ступінь хвилювання.

- Віддай командирів фракцій і дракона по-доброму, - Спохмурнів демон так, що з очей від злості прямо іскри полетіли. Арагол був розумний, хитрий і впертий. Іти без своєї здобичі він не звик.

- Чого ти взяв, що вони тут? - Намагаючись не тремтіти від страху, запитала Аліка. - «Згинь з моїх очей! Ти нічого не знайдеш тут…» - Передала алхімік думки демонові. Арагол посміхнувся, поклавши єдину руку собі на коліно.

 - Мої пси взяли ...

- Твої пси помилилися, - перебила його Зоряна, - Повторюю ще раз, тут немає тих, кого ти шукаєш. Чи ти не віриш алхіміку, який служить твоєму пану правдою і вірою стільки років? - Відрізала Аліка, подивившись на Арагола зверху вниз. Демон від такого ставлення вже був готовий вибухнути від агресії. Він клацнув зубами. То був знак. Аліка напружилася. Однорукий генерал важко видихнув, подивившись у вічі алхіміку так, ніби заглядав прямо їй у душу.

 - Не дури мене, фукуроу! Ти нижче за мене за званням, а отже, в першу чергу підкоряєшся мені! Вогонь! - Раптом скомандував Арагол. Його воїни відпустили тятиву на луках. Десятки палаючих стріл стрімко полетіли. Коли вони ось-ось мали доторкнутися до дерев'яних стін особняка, вони раптом згасли і впали вниз. Арагола трохи хитнула незрима хвиля, яка прокотилася по землі.

 - Малю, Ронале, стійте!

- Ріель? – Злякано скрикнули голови фракцій, різко повернувшись до супутниці.

- Дивіться! Лія! Вона світиться! - Дівчина простягла на руках сяючу драконицю. Ельф і перевертень підійшли ближче. Малятко, сидячи на руках блакитноокої дівчини, випромінювала світло. У момент, коли пролунав наказ Арагола ззовні, сяйво маленького дракона на мить зникло. У цей момент глави фракцій теж відчули енергетичну хвилю, трохи похитнувшись. Лія здивовано витріщила очі на Маль і Ронала, а потім гикнула. Трійця здригнулася від несподіванки. З пащі королеви вилетіли сяючі золотом бульбашки.

 - О-о-о-о! - Протягла дівчинка, спостерігаючи за тим, як бульбашки піднімалися все вище і вище до стелі. Досягши верху, вони лопнули. Лія радісно хіхікнула.

Зовні Генерал знову наказав стріляти. І знову стріли згасли, не долетівши до стін. У цей момент Ігніс знову гикнула, і нові бульбашки полетіли до стелі.

- Хто-небудь знає, чому це…? - Протяг Ронал, зачаровано дивлячись на радісну Лію.

Маль протерла очі, потягнувши за собою перевертня.

- Не зараз, Ронале! Не зараз!

 Нова хвиля з новою силою штовхнула Арагола. «Ага! Ось ви й попалися!» – подумав однорукий.

- Кажеш, тут нікого немає? Тоді, гадаю, ти не будеш проти, якщо ми в цьому переконаємось? - Знову цокнув демон зубами. – Вперед! Спалить цей будинок дощенту!!!

Загін Арагола завив. Схопивши смолоскипи, демони почали насуватися на особняк. Аліка не могла стерпіти такої нахабності. Вона почала за допомогою перших алхімічних кіл, які спали їй на думку, перегороджувати шлях солдатам, створюючи пагорби та ями на їхньому шляху.

Інтуїтивно алхімік розуміла, що треба згадати щось серйозніше та сильніше, але ніяк не могла зібратися з думками. Їй не давав спокою той факт, що рано чи пізно будинок доведеться залишити. Тому, захищаючи його за допомогою своєї сили, вона усіляко відтягувала момент прощання. Але центурія генерала не зупинялася, і, незважаючи на всі старання алхіміка, солдати йшли і йшли вперед, наступаючи на загиблих побратимів. Одних засипало камінням, інші провалювалися в ями та розбивалися на смерть. Подвір'я залило свіжою кров'ю.

Витративши частину своєї сили і побачивши, що алхімічні заклинання не зупиняють солдатів, дівчина вирішила віддати хату на поталу демонам. Так вона може дати час собі та новим друзям уникнути переслідування.

 Аліка на мить завмерла, заплющила очі і зібравши всі почуття в грудку, відпустила їх на волю, тим самим розпрощавшись із любов'ю батьків. Потім вона різко розвернула свої крила і піднялася до нічного неба. З величезною швидкістю фукуроу влетіла в одне з вікон, обернувши скло в уламки льоду. Воїни Арагола, підійшовши ближче, облили стіну будинку смолою і підпалили. Вогняна стіна миттю огорнула фасад будівлі. Скло плавилося, дошки тріщали і градом падали на підлогу. Ті, хто були замкнені усередині, всіляко вивертаючись від уламків, бігли за Алікою. Колони, які підтримували дах, не витримавши спеки, почали лопатися і падати, створюючи сильні поштовхи.

 - Швидше за мною! – Прокричала алхімік, опустившись до друзів.

 Аліка завернула праворуч, ведучи всіх у підвал. Де-не-де на стінах і меблях почали спалахувати руни. Один із знаків на шторі, яка прикривала стелаж, привернув увагу маленької драконіци, змусивши дитину простягнути свої ручки до нього, міцно схопившись за штору. Позаду Ріель упала колона, створивши сильну тряску, від якої Ігніс вислизнула з рук своєї прийомної матері. Дівчинка-дракон поповзла до знаку нагору.