Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Робочий ранок у всіх починається по-різному і в різний час. В Елени Рівера він почався о п’ятій двадцять. Задзвонив мобільний телефон. Елена не одразу зрозуміла, що це взагалі за звук і звідки він лунає. Але після третьої спроби когось додзвонитись, Елена нарешті зрозуміла, що це таке. На дисплеї висвітилось ім’я Ернесто. Він вже тиждень, як працював з сеньйором Марчена, а сама Елена жодного разу не бачилась з Альдо після розмови в кафе, де вона повідомила йому про зміну кадрового складу департаменту.

- Алло?

- Елено, це Ернесто. Знаю, що ще дуже рано.

- Мг…

- Елено, чуєш, це важливо!

- Не кричи. Що сталось?

- Альдо… Сеньйора Марчена знайшли десь півгодини тому. Треба, щоб ти приїхала.

Елена одразу прокинулась, навіть сіла на ліжко, хоча при цьому відчула легкий біль в голові та запаморочення, тому що змінила положення тіла різко.

- Живий?

- Так, живий, але знаю, що його відвезли в лікарню. В нього травма голови та втрата крові.

- Диктуй адресу лікарні. Я виїжджаю.

- Тобі мають зараз подзвонити офіційно – і ти поїдеш на місце злочину.

- Чому так?

- Так хоче керівництво і ваш цей недолугий слідчий… Слухай, я вже тиждень тут і ледве стримуюсь, щоб йому щось погане не заподіяти. Він так кричав вчора на мене.

- Чому ти мені одразу не сказав? Він не має права так з тобою розмовляти. Тим паче, що ти під моїм протекторатом та юрисдикцією.

- Дякую. Він шукав Альдо, але не знайшов. Щось у нього там якісь претензії до нього були. І, як мені здалось, навіть не професійного характеру, а щось особисте. Але Марчена поїхав кудись раніше, а я залишився. І весь гнів Кортес вилив на мене.

- Ти йому щось сказав у відповідь?

- Ні. Я проігнорував кожну його фразу. Але дуже гарно їх запам’ятав, а ще й записав.

- ЩО?!

- Ну, так. В мене спрацював інстинкт самозбереження. Знаєш, коли на тебе кричать безпідставно, хочеться бути впевненим, що все ж таки ти не такий беззахисний, як це комусь здається. То ж автоматично на своєму ноутбуці включив одну програму – і слухав його промову вже в фоновому режимі. Захочеш – скину, послухаєш сама, як він старався.

- Так, звісно. Це буде гарним аргументом та доказом, щоб йому зробили догану та змусили сплатити штраф за невідповідне поводження на робочому місці. О! Якраз Федеріко пробивається до мене по другій лінії.

- Зараз розкаже, яка ти необхідна на місці злочину. Але адресу лікарні я тобі все рівно скину. Потім поїдеш.

- Звісно. Дякую, Ернесто.

На дзвінок Федеріко Елена відповіла теж не одразу, не хотіла, щоб в інтонаціях її голосу він міг би почути, що вона дуже сильно злиться на нього. Як він міг взагалі наважитись кричати на когось з її колег?! Навіть, якщо б вони зробили  якусь помилку, стосовно чого вона абсолютно мала сумніви, першим до кого мали б звернутись, це до неї. Тому що вона несе за них відповідальність, вона-керівник їхнього невеликого відділу, і тільки вона може їм розказувати, як і що робити. Хоча навіть в цьому не виникає сильної необхідності. Здебільшого вони все вирішують, обговорюючи разом кожну деталь злочину. Як рівні. Тому що всі вони- професіонали. Тим паче підвищувати голос! Це якийсь нонсенс. Але зараз Елена вирішила зосередитись на тому, що їй зможе розказати Федеріко Кортес. Їй дуже важливо було знати, що сталось з Альдо, за яких обставин він став жертвою нападу чи замаху на своє життя, і невже це якось пов’язано з серією тих злочинів, які вона так активно почала розслідувати..?