Читати книгу - "Шуанська балада, Вальдемар Лісяк"

Арман Жюль Марі Ераклюс де Поліньяк – Висадка змовників Кадудаля на скалі Бівілль

Під час першого нічного походу (21/22 серпня) вони подолали сім миль (Гіймекур, Єр, Маладрері, Оделімон, Сен-Ремі, Е) і відчули себе погано – відчуття відчуженості на власній землі: все темно-синє, покручене, похмуре. Вони провели день на фермі Детрімона, яка називалася Ла Потері (у лісі Е).

Потім (22/23 серпня) вони рушили під опікою Детрімона до Прессевіля, де Жоржу дали коня і де їх перейняв новий чічероне, шуан Доне. Шість миль від Прюссевіля до Оме вони пройшли за ніч з 23 на 24 серпня. Монньє, що керував пансіоном для кількох студентів у старому монастирі, чекав на них в Омалі. Всі поїли і лягли спати. Кадудаль на ліжку, решта - на в'язанках соломи. Цілий день вони не висували носа з дверей. Після обіду Доне привів їх до Фек’юре, де Боніфацій Калліо (псевдонім: Боні) прийняв над ними опіку. Тієї ночі (24/25 серпня) вони дісталися до фермера Леклерка в Монсо, поблизу Сен-Омер-ан-Шоззе. Наступного дня (25/26 серпня) дев'ятнадцятирічний син Леклерка привів їх до Отей, де чекав селянин Квентін Ріго, який передав їх (27/28 серпня) своєму шурину на ім'я Массіньйон, фермерові в Сен-Любіні, який відправив їх до свого брата, фермера в селі Жуї-ле-Конте.

Жорж на той час уже йшов пішки - він віддав свого коня одному зі своїх людей, який вивихнув ногу. Увечері 27 серпня в лісі Віврей емісар д'Озьє, Рауль Гайяр (псевдонім: Увель), перейняв їх і привів до Сен-Ле-Таверне наступної ночі, о другій годині. Це був останній етап маршу. Через кілька годин д'Озьє і Буве де Лозьє їх розбудили. Увечері вся компанія вирушила в повозках до Парижу.

Кадудаль був у захваті й щиро подякував д'Озьє. "Канал" був підготовлений дуже ретельно і спрацював на сто відсотків. Вони вважали це хорошим прогнозом.

У Парижі Гедеон з самого початку не міг сидіти на одному місці, без перерви він переходив з однієї конспіративної квартиру на іншу. Швидше за все, це було результатом бажання перевірити багатьох укриттів, можливо, це був також прояв обережності, але така частота змін теж стала необережною і могла викликати підозру. Після кількох годин, проведених у готелі "Бордо", Кадудаль оселився у виноторговця Денанда на розі вулиць Бач і Варен, а через чотири дні вирушив до Шайо з Піко та Жойо. Як згодом встановило слідство, він жив у Шайо щонайменше тричі, загалом по вісімнадцять днів, змінюючи за цей час адреси. В мезоніні на вулиці Карем-пренан, збагаченому майстром Спіном сховком, двічі, один раз протягом семи днів і другий раз протягом п'яти днів. Найдовший період був з фінансистом із Пюї-де-л'Ерміте, Вердета, де Гайяр влаштував такий собі підземний готель. Кадудаль виступав в них під прізвищами: Ларіве, Кутюр'є та іншими. Він і його супутники видавали себе за "торгівців з винних рядів".

На наступну групу чекали більше двох місяців. Вони взагалі не повинні були чекати. Всі повинні були повернутися в Лондон у грудні. Виною тут була необережність Квереля. Месьє хірург, який досі мало чого мав спільного з конспірацією і, як я вже згадував, був просто куплений, очевидно, не отримав належних уроків від шуанів або ігнорував навчання. У всякому разі, Кверель, застрягши в Парижі і трохи занудьгувавши, зі злочинною легковажністю відправив листа своєму шурину Блуе, аптекарю з Ванна. У цьому листі він не тільки описав своє перебування в Парижі, а й подав свою адресу! Блуе отримав листа, прочитав і поклав до кишені, звідки його коханка, спритна вбивця, дістала його й віддала префекту Морбіана. 12 жовтня 1803 року Кверель був заарештований.

Якби в Кадудалі – політичному змовникові не сидів також ще й Гедеон - месник, то, згідно з усіма законами змови, незмінними з давнини, вся справа відразу б провалилася. Треба було негайно вступити в бій і припинити подальше проведення операції "Coup еssentiel", тим самим врятувавши життя собі і багатьом іншим змовникам, які вже були в Парижі або тільки збиралися туди приїхати; тоді, перечекавши деякий час у Лондоні, можна було б почати спочатку. Але в цьому випадку Кадудаль був обдурений бажанням мститися. Я вже писав – його біологічна потреба помсти, ця гонитва за "втраченим щастям" була найбільшим ворогом операції "Вирішальний удар". Кадудаль прийняв собі, що хвилюватися немає причин, вони не були "спаленими". Він переконав себе, що поліція поводилася б з Кверелем, як із звичайним шуаном, одним із тих, хто час від часу попадали в поліцейські пастки по всій Франції. І що поліція не пронюхає про їхню велику гру.

Інша справа, що певна обставина певною мірою давала йому право на такі міркування. Вірніше, цей факт послужив Жоржу, щоб виправдати перед собою своє неправильне рішення. Річ у тім, що Великий Ніс