Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ чотирнадцятий. Час великих змін.

Тесс не мала наміру зловживати великодушністю Елліаса, і зовсім не вбачала ні в теперішньому, ні в майбутньому жодної нагоди яка змусить її скористатись ключами, які отримала від сусіда. Та все змінилось вже наступного дня. Важко супротивитись своїй слабкості та впертості, коли треба дописати конспекти і зрозуміти все написане, щоб на наступній практиці не допустити великих помилок.

Після чергового галасливого вечора Ріани, яка не мала жодних манер і навіть не намагалась зрозуміти свою «кузину», Тесс зібрала всі необхідні конспекти і вийшла в коридор. Спочатку вона умостилась на східцях і навіть встигла завершити розділ з оперативної хірургії та сама Доля натякала на те, що потрібно постукати до сусіда. Зникло світло, бо перегоріла лампочка, і замінити її буде змога лише завтра, коли Тесс купить нову.

Важко зітхнувши, Тесса подивилась на двері своєї квартири, і з сумом в очах перевела погляд на сусідські двері. Вона ще раз обдумала прийняте рішення і дістала мобільний телефон, увімкнула ліхтарик і продовжила читати клінічну діагностику, щоб не витрачати час на відволікання. Та не встигла Тесс завершити і першої сторінки, як почула голос над головою.

– І чому я не здивований? – Елліас вперся плечем у стіну і схрестивши руки на грудях, посміхнувся до сусідки. – Ти наче сестрою моєю стала, а все одно поводишься як незнайома людина. – Тесс не відповідала, вона трохи відвела ліхтарик в сторону, щоб не показувати сусіду свого червоного обличчя. – Збирай свої речі і пішли до мене. Я не буду тобі заважати, у мене самого є деякі справи.

– Я не хотіла тебе турбувати. – тихо відказала Тесса і смикнула плечима, коли Елліас присів навпочіпки, змінивши посмішку з мякої на хижу.

– Якби я знав, що ти така вперта, то ще вчора зачинив би в своїй хаті. Сусідко, я не збираюсь тебе чепати, якщо в цьому твої опасіння. Ми дорослі люди. – нагадав він, – і без твоєї згоди та бажання нічого не трапиться. Не вередуй і пішли до мене, тобі ж треба навчатися.

– Дякую. Я намагатимусь якшвидше закінчити все і піду, – продовжувала вибачатись Тесс через незручності, які вона принесла з собою і заливалася фарбою, коли зустрічалася поглядом з очима Елліаса. А він лише мовчки посміхався у відповідь і вражався її наївністю.

Розташувавшись на кухні, Тесс мовчки заповнювала практичний зошит і зрідка поглядала то на годинник, то у вікно за яким сутінковими простирадлами вечоріло. Їй потрібно було ще кілька годин, щоб закінчити підготовку та бути впевненою в своїх силах та знаннях. Та ці кілька годин могли стати для неї найважкішими, адже не думати про свого сусіда вона не могла і постійно відволікалась на ці настирливі думки.

Елліас перші п'ятнадцять хвилин провів поряд з сусідкою, сидячи навпроти неї за кухонним столом і мовчки спостерігав за старанністю дівчинки, що сумлінно гризе граніт науки. Потім і сам зрозумів, що не варто її бентежити зайвий раз своєю присутністю, адже він сам наполягав на допомозі і обіцяв, що не турбуватиме її під час навчання. Та й свої справи були не менш нагальними, треба було зробити кілька дзвінків і призначити кілька зустрічей з потенційними партнерами.

Та якби не намагався він стримувати себе, та повертався на кухню в проміжках між дзвінками під різними, часом дурними приводами, щоб перевірити як вона.

– Ти голодна? – в черговий раз запитав Елліас і закуривши цигарку, привідкрив вікно та сперся об підвіконня. – Може замовити чогось? Азіатська кухня подобається?

– Ні, дякую! – вкотре відмовлялась Тесс, не підіймаючи на нього своїх очей і майже не змінюючи своєї пози, адже за останні сорок хвилин вона повністю поринула у навчання, охоплена натхненням. – Я майже закінчила. Я дуже вибачаюсь, що затрималась так довго.

– Су-ка, – видихнув Елліас, дозволяючи собі використовувате єдине слово-паразит, яке могло передати великий спектр його емоцій і залишалось літературно – медичним терміном. – досить вибачатися! Тобі немає за що вибачатись, тому розслабся трохи. Ми як ні як не такі вже і чужі люди.

– Добре. – прошепотіла Тесс і на одну мить відірвала очі від конспекту і подивилась на сусіда. Вона лише зараз помітила, що її сусід був одягнений по-домашньому, як їй здавалося. Чорні спортивні штани були приспущені на стегнах, а груди обтягувала біла майка, що так чи інакше не повністю приховувала малюнок на його тілі, який так заворожував її.

– Подобається татуювання? – Вловивши інтерес сусідки, Елліас посміхнувся ширше, коли вона розсіяно забігала очима, невзмозі приховати свою дівочу нічим не спаплюжену наївність. – Хочеш дізнатися, що означає?

– Я-я, еемм, так. – Раптом для себе і для сусіда, Тесс впевнено подивилася на нього і повторила. – Так. Мені подобається твоє татуювання. Воно справді виконане майстерно. І я не впевнена, що маю знати її значення.

– Ну так. Твоя правда. Тобі краще не знати. – хмикнув Елліас. – Ти не повинна засорювати голову такими знаннями. – і зробивши останню затяжку цигарки, затушив недопалок у чорній попільничці, яка стояла поряд. – То що там із твоєю кузиною?

– З Ріаною. – не зрозуміло навіщо Тесс назвала імя дівчини, яка була її далекою родичкою.

– Сильно вона дістає тебе?

– Не зовсім. Майже. – відповіла Тесс, злегка розслабившись плечима, та награно посміхнувшись. – Вона просто живе в іншому світі та за іншими правилами.

– І ти не почуваєшся зрадженою?

– Трішки. – видихає вона. – Але вони мають права на мою квартиру, тому в мене пов'язані руки. Нажаль, мої батьки були занадто довірливими і вбачали у сімейних звязках більше, ніж виявилось в реальному житті.

– З хорошими людьми завжди трапляються неприємності. – підсумував Елліас. – Родичів і друзів треба тримати на короткому повідку, коли питання стає про гроші та матеріальні цінності. Нажаль, таке життя.

– Та не всі ж люди такі меркантильні. – відказала Тесс, з сумом в очах згадуючи своїх батьків. – Вони були іншими.