Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-Доню, будь ласка, зрозумій, що все вже залишилося в минулому,- Катерина Борисівна не стала зупиняти Єву в її намірах, бо розуміла, що тій варто побути на одинці,- я єдине прошу тебе, зрозуміти мене правильно…
-Може колись тебе і зрозумію, але зараз я на тебе ображена. І не тільки за те, що ти приховала від мене цю історію, а й за те, що ти дозволяєш цьому Васі зараз вказувати мені що робити.
-Він хоче як краще для тебе. Ти для нього як донька, про яку він хоче турбуватися, хоче, щоб у тебе було все добре, хоче, щоб ти була щасливою, хоче, щоб ти вийшла заміж, щоб у тебе була своя сім’я.
-І тому він нав’язує свого племінника і ти підтримуєш його. Ти мамо на його боці, а не на моєму.
-Доню, я на твоєму боці. І викинь ти з голови того Славу. Я рада, що ти зустрічаєшся з Денисом… Я… вибач мені, що я розчарувала тебе…
-Аби я не познайомилася з Деном і як би ми з ним не зустрічалися зараз. Скажи, ти б не стала наполягати на знайомству з Славою? Чи все ж таки ти стала? Тільки чесно дай відповідь на це запитання?
-Слава хороший хлопець, не розумію, чому ти так вперто проти нього.
-Я не проти нього, я проти того, що мені нав’язують його. Отож ти була б не проти…
-Я хочу для тебе самого найкращого. Зрозумій мене…
-Мені треба пройтися, подумати, мені потрібен час щоб зрозуміти тебе. І додому я сьогодні не повернуся. Я знову переночую у Дена.
-Вибач мені доню,- напослідок сказала Катерина Борисівна своїй доньці не ставши її переконувати, щоб вона повернулася додому.
Єва засмучено йшла вулицями міста. Їй було байдуже куди йти. Думки плуталися, на очах мерехтіли сльози, в грудях стискало від образи, від болю, від непорозуміння. І не зважаючи на все Єва продовжувала любити свою маму і звісно вона її вибачить, вона прийме все як належне. Але для цього потрібен час. Час, щоб утихомирити бурю емоцій, які ніби знищували зсередини. Єва присіла на лаву витираючи сльози. Звичайно, в цьому світі не все так як ми це собі уявляємо і люди зовсім не такі ідеальні, як ми це думаємо. Кожен обирає свій шлях і кожен має на це право. І її мама теж мала і має право вибору. Це її життя і це її вибір. І якщо той вибір не збігається з тими ідеалами, які зараз у неї в голові, то це не означає, що мама її менше любить і що вона Єва стала менше любити свою маму. Вони і надалі залишаються однією родиною, самими близькими людьми один для одного.
Єва витягла з сумочки свій смартфон, набрала Лесю. Та подруга не відповідала. Єва подивилася на годинника, п’ятнадцята, а після обіду клієнтів у банкові буває навіть більше ніж зранку. Отож зрозуміло, чому Леся не відповідає. Але, якщо б і відповіла, то що Леся може зробити? Не покине ж вона своє робоче місце і не побіжить до неї Єви, щоб вислухати її проблеми. Доведеться зачекати, коли Леся звільниться і зможе приділити їй свій час. А потім Єва попроситься до неї додому, щоб переночувати. Бо саме до неї хотіла піти, а не в Дениса як сказала про це матері.
Вона теж обманює свою маму. Відверто бреше дивлячись їй в очі. Єва засміялася закривши своє обличчя долонями своїх рук. Вона теж нечесна, а хоче щоб з нею всі були чесними, насамперед її мама. Та щоб щось змінити, треба почати з себе. Сказати мамі правду, про те що у неї з Денисом фіктивні стосунки. Та Єва розуміла, щойно вона це зробить, як їй знову почнуть нав’язувати Славу, точно не дадуть спокою.
Та вона розповість все рівно мамі правду, потім, згодом, коли буде переконана, що ніхто не буде їй вказувати як треба. Коли почнуть рахуватися з її вибором. Отож, вирішила про себе Єва треба рахуватися з вибором кожного. І вона повинна рахуватися з вибором своєї матері. І не треба її в чомусь звинувачувати. Насамперед у тому, що вона винна у смерті батька. У його смерті вона точно невинна. Сталося так як сталося і вже нічого змінити не можна, треба відпустити минуле, дати йому спокій і рухатися далі.
Єва піднялася з лави і пішла далі вулицями Києва. Розмірковуючи вже над своєю поведінкою. Вона дійшла до набережної Дніпра та зупинилася, бо роздався дзвінок і це була Леся. Подруга щойно звільнившись передзвонила.
-Сьогодні клієнтів навалом,- сказала Леся.- А ти це де пропала? Захворіла?
-Ні, я потім тобі розкажу. Але завтра на роботу точно вийду. Леся… я…
-Єво зачекай. Це знову Антон телефонує, ніяк не вгамується, він сьогодні ввечері планує вечерю у ресторані, бо хоче познайомити мене зі своїми батьками. Телефонує, щоб знову якусь дрібницю уточнити. Я тобі передзвоню.
Єва знала, що Леся передзвонить, але вона вже не стане проситися до неї додому, не стане своїми проблемами псувати їй настрій. Отож не вийде сьогодні ввечері поплакатися подрузі. Коли Леся передзвонила, то відразу почала розповідати, що Антон виявився чоловіком її мрії. Єва звісно пораділа за неї.
-А ти що там хотіла сказати?- нарешті запитала Леся.
-Та нічого конкретного, просто хотіла вбити час. Завтра поговоримо. Гарного тобі вечора.
-Я тобі завтра все у дрібницях розповім. Бувай.
Єва заплакала, щойно закінчивши розмову по телефону. Нерви почали здавати від власної неспроможності, від розгубленості, від того що вона не знала що їй робити далі, бо додому повертатися не хотілося. І тут знову роздався дзвінок і це був Ден. Він якось поголосу зрозумів, що вона плаче і не запитуючи чому, сказав:
-Кажи де ти знаходися, я зараз приїду та заберу тебе…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оманливий рай, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.