Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

– Я розплачуся.

За їжу чи за те, що він зробив? Вона підібрала губи.

– Добре. Як скажете.

Вона відсувалась від нього, доки не відчула, як підлокітник дивана вперся їй у стегно.

Відкинувшись на спинку, Андрій спостерігав за нею. На губах його грала посмішка.

– Молоко та три ложки цукру, будь ласка.

Міла налила йому кави.

Андрій взяв чашку.

– Які маєте плани на сьогодні?

Міла перевела дух.

– Не маю уяви. Напевно, я помиратиму від нудьги.

Чому він не реагує на її слова? Хіба вона недостатньо гарна? – подумала вона.

Він випростався і зробив ковток кави.

– На лайнері є безліч розваг.

– За які я не платила і тому не маю на них жодного права. – Міла відпила каву.

Андрій знизав плечима.

– Зараз ви у мене в гостях і можете робити, що забажаєте.

Міла похитала головою.

– Ні я не можу. І не буду. – Вона не збирається вдавати, що все гаразд.

– Прекрасно. – Він задумливо піджав губи. – Вважаю, що ви могли б почитати у бібліотеці. Тоді ні в кого не складеться враження, що ви насолоджуєтеся відпочинком.

Мілу не влаштовувала перспектива провести весь день під замком. Вона зробила ще ковток кави та поставила чашку на стіл.

Андрій усміхнувся.

– Я впевнений, що ви знайдете чим зайнятися. – Він підхопив із таці булочку, намазав її маслом і встав.

– Якось впораюся.

Думка стосовно того, щоб цілий день ховатися в його каюті, подобалася їй більш за все – тоді їй не довелося б ні з ким зустрічатися, у тому числі з самим Андрієм. Її погляд пробіг по його довгих ногах, вузьких стегнах і широких грудях.

Андрій вп'явся зубами в булочку.

– Ну, бажаю приємно провести день. Тільки не заважайте мені, гаразд? – Він попрямував до дверей.

Міла мотнула головою.

– Нізащо!

Вона дивилася, як зачиняються двері, потім, опустившись на диван, полегшено зітхнула. Дякувати Богу, він пішов. Вона вижила. Але думка про Ростислава жодного разу навіть не промайнула в неї в голові!

Через деякий час Андрій проходив палубою, розглядаючи засмаглі тіла. Міла має бути десь тут.

Міла приймала сонячні ванни в кінці палуби.

Андрій із силою втягнув у себе повітря.

Міла простяглася на шезлонгу. Її стрункі ноги з нігтиками, покритими світло-рожевим лаком, застали його зненацька. Погляд Андрія, пробігши по литках і колінах, завмер на витончених стегнах.

Кров ринула до його стегон.

– Чим ви займаєтесь? – грізно поцікавився він.

Міла навіть бровою не повела.

– Я працюю.

– Над чим, дозвольте поцікавитись? Карп казав, що він розмовляв із вами.

Він не потерпить, щоб вона пхала носа в усі кутки. Вона може дізнатися правду, і тоді доведеться попрощатися з надією переконати її.

– Над тим, що вас не стосується. Бувайте! – Міла обдарувала його невинною посмішкою. Її очі теж сміялися.

Чи усвідомлює вона, як вона діє на нього? Він метнув погляд на тих, хто засмагав навколо – чоловіки звертають на неї увагу!

– Вас вже багато хто пригощав?

Міла вийняла з рота олівець і підняла брови.

– Звідки ви таке взяли? Ви, сподіваюся, не поїхали дахом?

– А ви, сподіваюся, знаєте – що якщо вас пригощають, то це має до чогось зобов'язувати? – Невже вона не розуміє? Андрій відчув спазм у шлунку. Як привід для знайомства він і сам використовував цей прийом сотні разів.

– А те, що ви мене пригощаєте – хіба ні до чого мене не зобов'язує? – Із питанням дивлячись на Андрія, Міла підкреслено повільним рухом поклала ногу на ногу.

Її довгі голі ноги знову прикували до себе його погляд, і кров у нього закипіла.

– Послухайте, давайте поговоримо в іншому місці.

– Добре. Але вам не слід турбуватися. Я скористалася кремом від засмаги. – Вона встала з шезлонгу.

Так і є! Звісно ж – бікіні майже нічого не приховує.

– Де ваші джинси?! – У нього виникло бажання затулити Мілу собою, щоб ніхто не міг милуватися її прекрасним тілом.

– Та ось же вони, – вона зняла їх зі спинки шезлонгу. – Боже мій! Щось трапилося?

– Авжеж трапилося, чорт забирай! – Він показав на джинси, які вона тримала в руках. – Та одягніть же ви їх, негайно!

Міла завмерла. Побачивши її примружені очі, він злякався, що вона упиратиметься. Андрій розумів, що він поводиться як її батько, але, чорт забирай, не можна ж допустити, щоб вона розгулювала по кораблю в такому вигляді! Може статися все, що завгодно.

Рухи Міли були неквапливі. Вона просунула в штани спочатку одну ногу, потім другу і, погойдуючись з боку в бік, повільно натягла джинси на стегна. У погляді, спрямованому на Андрія, був виклик.

Андрій запустив руку у волосся.

– Прокляття, Міла! Невже ви зняли джинси? – Чи розуміла вона, що робить? З чим грає? Його тіло прагнуло оволодіти нею.

Губи Міли здригнулися від стримуваної усмішки. Вона застебнула гудзик, потім блискавку.

– Чомусь нікого, крім вас, це не бентежить.

Він наблизився до неї.

– Що ви робите? Це не схоже на вас.

Андрій помітив, як вона здригнулася. В її очах промайнув біль. Густі вії опустилися.

– А звідкіля вам знати, що характерно для мене, а що – ні! У вас немає навіть найменшого уявлення, хто я. Ви вдерлися в моє життя, наробили казна-чого, і потім навіть не згадали, як мене звуть!

Він відкрив рота. Потім закрив його. Він може викласти їй всю правду. Але НЕ тут. І НЕ зараз. Міла окинула поглядом палубу.

– Ви не бачили Діну?

Андрій миттєво охолов.

– Чому ви питаєте? – Він відчув холод. Не може бути, щоб вона здогадалася! Страх охопив його від думки, що Міла сама дізналася правду і йому ніколи не вдасться все пояснити їй.

– Добре, я вам скажу, – не замислюючись, відповіла вона і поклала руку на стегно. – Під час перерви я взяла записи Дмитра та Карпа, і тепер у мене з'являються дуже цікаві ідеї щодо більш раціонального використання їхнього робочого часу.