Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

/Дамір/

Зустріч йде як слід.

Зараз навпроти мене сидить Архип Бєльський. П'є чудову каву, зварену моєю Даринкою. Моя прекрасна та розумна секретарка. Завжди знає, коли потрібно промовчати, коли посміхнутися, коли еротично показати ніжку або розстебнути гудзик на блузці.

Бєльський звернув на неї увагу, сто відсотків. Отже, викликатиму дівчинку в потрібні моменти. Відвернути увагу вона вміє. Вона хоче гарного життя, але має хоч якісь принципи та поняття, щоб відверто на мене не вішатися.

Зуб даю, що вона б уже давно стрибнула до мене в ліжко, якби я зробив хоч найменший натяк, що хочу її там бачити.

Але мені це ні до чого. На роботі все має бути кришталево чисто.

Просто принцип. Не трахати тих, з ким працюєш. Ніколи це ще добра не доводило. А Даринка не дурна. Хоч і дивиться зі щирим обожнюванням, але ніколи не переступає межу дозволеного. Я люблю в дівчаток цицьки та пружну дупу, але ніколи не вважав, що мізки – це погано.

А Дарина своїми вміє користуватися. Тому розуміє, що краще подавати шефу каву, бігати за дорученнями, гарчати на непроханих відвідувачів, ніж бездумно оголюватися та норовити спокусити.

Інша річ – партнери. Мало хто не звертає уваги на сексуальну кішечку у діловому костюмі, яка покірно опускає очі та закушує пухкі губки. Так само, що дозволено пристойностями, і в той же час чого достатньо, щоб той, що у штанах прийняв бойову стійку.

Карим, знаючи, як я спритно маніпулюю дівчинкою на переговорах, тільки посміювався. Але загалом не засуджував. Якось сам пускав слину на мою Даринку, але я відразу сказав: дівчинку не чіпати. Мені ще працювати з нею. Навіщо неприємності?

Тоді брат образився, але я був непохитний. Дарину руками не чіпати.

Якби в мене була законна дружина, вона б Дарину не злюбила в одну мить. Було б за що. Точно. Але поки я неодружений і взагалі є одним із найзавидніших наречених у нашому суспільстві, можна не бояться. Даша може бути дуже ефектною. І мені це подобається. І моїм партнерам, який не проти вкласти руду лялечку в ліжко, теж подобається.

Цікаво, якою буде моя дружина.

Але про це рано. Тиждень тому я розлучився з Ірен, яка стала багато про себе розуміти.

Спочатку все було добре.

Ірен дуже полюбляла солодке. Цукерки, парфуми та хлопчиків. Молоденьких таких, з гарненькими фізіономіями, яким треба не баб трахати, а самим віддаватися владним самцям.

Але потім вона відчула мій інтерес. І різко змінила смакові уподобання. Завжди казав, що якщо ти гарний, не маєш проблем зі стояком та маєш купу бабок, рано чи пізно до твоїх ніг впаде будь-яка фортеця.

Повертаючись до Ірен… коли ми почали спати разом, хлопці закінчились. Одразу попередив, що не покотить жодних вільних стосунків та походів ліворуч. Мені не потрібні сюрпризи у вигляді статевих інфекцій та несподіваних героїв сексуального фронту, які опинилися в її ліжку, коли я прийду.

Я, бачите, власник.

Спочатку Ірен не була в захваті. Але потім, усвідомивши свій зиск, погодилася.

Вона молодша за мене на п'ять років. Красива, сексуальна, енергійна та вміє помовчати. Ясна річ, що ця довгонога білявка (все, як я люблю) не проти була одягнути на пальчик обручку, тільки от я впевнений був, що їй не вистачить розуму обставити все як треба. Для того, щоб я подумав про офіційний шлюб, потрібно щось більше, ніж красиві ноги та глибокий мінет.

Не вистачило розуму. Почала нахабніти. Вважати, що має право на щось, практично вважаючи себе пані Бахтеяровою. Тому порвав без жодних жалю.

До того ж у голові тепер була інша. Поліна.

Тендітна дівчинка з величезними блакитними очима та ніжною шкірою. Його стогін досі звучать у моїх вухах, не даючи зосередитися.

Архип Бєльський дивиться на рамку з фотографією батька, Каріма та Вільдани, що стоїть на столі. Дуже уважно дивиться так, ніби щось задумав. Особливо, на мою сестричку.

Роблю ковток кави – гірчить. Що це з Даринкою? Тож задивилася на Бєльського, що забула покласти цукор? Чи мені вже все несолодко поряд із цією людиною?

Начебто б і нормально уклали контракт, але щось мене гризе зсередини. Щось не так. Чи тільки здається?

– Дружина? – цікавиться Бєльський, продовжуючи уважно розглядати фотографію. Занадто уважно. До остраху. Якоїсь миті хоче останню тупо сховати, щоб не вирячився, куди не просять.

Це починає безпосередньо напружувати. Нема чого так дивитися на те, що належить мені. І не має значення, що це: машина, прикраси чи сестра. За сестричку порву.

Хтось би зараз докорив мені, що не можна ставити на одну планку неживі предмети, бізнес та людей. Але мені начхати. І так ясно, що сім'я – святе. І я ні краплі не соромлюся душевного тепла до рідних.

— Сестра, — кажу я рівним тоном, поки не пускаючи в голос прихованої загрози.

— Вона працює тут теж? — як ні в чому не бувало, продовжує він і переводить погляд на мене. У його пальцях теж затиснута маленька біла чашка, та сиза пара ще піднімається вгору.

– Так. А що?

Сімейна справа є сімейною справою. Де ще їй працювати? У нас все добровільно, але Вільдана сама виявила бажання працювати у справі батьків.

Архип усе дивиться.

Погано, неправильно. В останньому питанні інтонація виходить погана. Немов задирливий півень, який побачив конкурента на своїй території.

Порівняння безглузде, але чомусь здається кумедним, даючи можливість переключитися з таких думок на Бєльського. І нагадати собі, що треба тримати себе в руках. Не можна хотіти згорнути шию партнерові лише за один погляд.

Я – власник, так. Навіть якщо йдеться не про коханку.

Втім, усі чоловіки – власники. Це навіть не обговорюється. Якщо ж чоловік заявляє, що власництво для нього — пусте слово, то йому банально начхати, хто ви і з ким ви. Причому настільки, що легше дозволити, ніж пояснювати: «Крихітко, я тебе забув, варто було вийти з твоєї спальні».

Несподівано приходить полегшення, що він не бачив Поліну.