Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Заходжу за татом у кабінет, зупиняюсь біля столу і стою мовчки. Батько обходить стіл, сідає в крісло і відпиває каву з чашки, що завбачливо поставлена перед ним.

— Я хочу тебе дещо спитати, — він відкриває ноутбук, натискає на клавіші, а в мене перед очима вже кружляє його питання, що я робила у “FLINT”. — Звісно, питай.

Намагаюся вигадати пояснення, але нічого не виходить. Якби це якась кафешка чи магазин одягу — то без проблем. А в цей ресторан і пообідати так просто не прийдеш. Та й батько знає: я такі місця не люблю.

— У мене завтра важлива зустріч. Якщо все мине добре, то банк отримає дуже хороші відсотки від цієї угоди. 

— Я рада за тебе. Але до чого тут я?

— Це буде неофіційний обід. У ресторані. 

— Я повинна піти з тобою?

— Ну, мені ж потрібна супутниця.

Це не вперше, тому не дивуюся. А от чому батько нічого не говорить про те, де я була, мені не зрозуміло.

— Гаразд. О котрій?

— О першій. 

— У мене ж університет. 

— Нічого, завтра пропустиш, — з усмішкою відповідає чоловік.

Навіть настрій підіймається. Не треба вигадувати причини, чому я завтра не прийду на заняття. Отже, сюрприз Ярослава пролітає. А що ж робити з Давидом? Якраз дізнатися, про що говорив він, я б не відмовилася. Блін.

— Все, Сашко. Можеш відпочивати. Я ще маю зробити декілька важливих дзвінків, — каже тато, не відриваючись від ноутбука.

Йду до себе. Беру телефон і відразу пишу повідомлення Ярославові. Прошу вибачення, звісно, але спираюсь на невідкладні сімейні справи. А в кінці ставлю сумний смайлик з приводу того, що не зможу оцінити підготовлений хлопцем сюрприз. Надсилаю та усміхаюся. Вперше рада, що тато тягне мене на свою нудну зустріч.

Дивлюся на номер Давида, який одразу записала після його дзвінка. Хочу повідомити, що завтра змушена пропустити заняття і сюрпризу його не побачу, але не наважуюсь, тому просто відкладаю мобільний на тумбочку біля ліжка і всупереч тому, що ще не пізно, поринаю у сон.

***

Ранок видається напрочуд гарним. Похмуру погоду змінило яскраве сонце, а, умивши обличчя, захотілося чогось солодкого. Роблю високий хвіст, одягаю спортивні легкі штани та футболку й вже збираюся вийти з кімнати, але затримую погляд на мобільному.

Від Ярослава повідомлень немає. І вчора не відповів, хоча я бачила, що прочитав. Мабуть, образився.

Відкладаю телефон убік і швидко збігаю сходами. З кухні смачно пахне ваніллю.

— Що це так божественно пахне? — усміхаючись, підбігаю до Марії, яка чаклує біля плити. 

— Панкейки. 

— М-м-м... Ти просто читаєш мої думки.

Жінка усміхається, хитаючи головою.

— Тато вдома?

— Ні, вже поїхав. Просив переказати, що водій забере тебе о пів на першу. Наголосив на сукні, — брови жінки повзуть догори. 

— Зрозуміло, — протяжно вимовляю я, закочуючи очі.

Звісно, ділова зустріч, одяг повинен відповідати.

Поснідавши та випивши гарячу каву з молоком, підіймаюсь  до себе у кімнату. Заходжу в гардеробну і шукаю те, на чому так наголошував батько. Але ділових костюмів у мене лише два. Один складається зі штанів та піджака світло-блакитного кольору, а другий — біла атласна блузка і спідниця по фігурі, до коліна й темного кольору. Не хочу одягати ні перше, ні друге. Та й тато сказав, що потрібна сукня.

Швидко одягаю світлі джинси, бежеву футболку з принтом, зверху сірий кардиган, а на ноги — кросівки. Рюкзак від учора встиг просохнути, тому кидаю в нього дівчачі дрібнички, гаманець і телефон. Забігаю на кухню й, попередивши Марію, що поїду за сукнею, виходжу з дому.

Погода і справді хороша. Не спекотно, але й не холодно. У кардигані якраз. Викликаю таксі й, коли автомобіль під'їжджає, називаю адресу магазинів одягу в центрі міста.

Відкидаюсь на сидінні й дістаю мобільний. Пропущений виклик від Ярослава, а також повідомлення від нього.

“Дуже шкода, кицюню. Сюрприз доведеться перенести на інший день. Але я це зроблю для тебе.”

Прикриваю очі. От же ж прилип. Я вже думала, образився, тоді легше буде йому сказати, що між нами нічого не буде, та де там...

Поки їдемо, заходжу в інтернет, гортаю стрічку новин, деякі фото, статті. Навіть встигаю почитати кілька параграфів по навчанню. Але я чудово знаю, чому не відкладаю з рук мобільний. Я чекаю. Чекаю дзвінка від нього. Але він не телефонує.

Від цього стає сумно. І навіть якось образливо.

Таксі зупиняється на потрібній вулиці, і, заплативши, я заходжу в перший магазин.

І там же знаходжу потрібну річ. Сукня чорного кольору на запах, довжиною міді, з вшитим поясом, який зв'язується збоку,  підкреслюючи талію. Що робить образ елегантним, стриманим.Декольте відкриває груди. Які в мене, до речі є, і я вирішую, що це плюс.А ще розріз спереду, не занадто оголює ноги, але й додає родзинки. Також мені подобається тканина: м'яка, комфортна, приємна на дотик. Оскільки в цій сукні я мінусів не знаходжу, то беру саме її й, дочекавшись таксі, їду додому.