Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

— Зі мною все добре. Дякую.

— Так краще.

Як же приємно, що він зателефонував. Переживав за мене. Номер знайшов. 

— То мій номер ви взяли у свого брата? — де це я взяла сміливість таке питати?

— Ти так і будеш мені “викати”? — голос стає більш серйозним, навіть суворим.

— Мене вчили поважати старших.

На тому кінці тиша, і, здається, я даремно про вік сказала. Насправді взагалі не думаю, наскільки старший за мене чоловік. Не бачу в цьому нічого поганого.

— Мій вік — проблема для тебе?

— Ні.

Відповідаю, навіть не думаючи. І відразу замовкаю.

Про що зараз мова? Проблема в чому? Ми говоримо про стосунки між нами? Чи я собі щось надумала?

— Відпочинь гарно, Принцесо. Хочу, щоб завтра ти була бадьорою, — знову його тон лагідний, притягуючий.

— А що буде завтра? — питаю тихо.

— Сюрприз. Солодких снів.

І тиша.

Він запросив мене на побачення? Ні, не запросив — поставив перед фактом.

Відкидаюсь на пухнасті подушки з дурнуватою усмішкою на обличчі. Безсумнівно, я йому подобаюся. А мені подобається, як він називає мене Принцесою. 

Заплющую очі — і фантазія відносить мене на сторінки вигаданої казки, де я — замріяна Принцеса, яку батько ув'язнив у високій вежі, а Давид — мій принц. Принц на чорному коні, який готовий врятувати мене і назвати своєю.

Спостерігаю з маленького вікна, як мій герой мчить до мене, а позаду нього здіймається чорна хмара. Вона наче хоче зжерти мого принца, але це їй не до снаги.

Ось він верхи, вже вибиває високі двері вежі, зістрибує з коня і біжить сходами до мене, а я лечу йому назустріч. Біжу, не помічаючи під ногами підлоги. І ці сходинки… нескінченні.

 Але я не зупиняюсь і в якусь мить опиняюсь в обіймах свого рятівника.

— Я прийшов врятувати тебе, Принцесо.

Його губи притягують... Його запах кружляє голову... А бажання, яке росте всередині мого тіла — зводить з розуму.

Тягнуся до нього, і чоловік притискає до себе міцніше, чим розпалює мене з новою силою. Його губи наближаються, і я заплющую очі.Ось він, мій перший поцілунок.

Та замість бажаної насолоди я чую доволі знайому мелодію. Звідки у моєму сні ця музика?

 Нові акорди змушують мене розплющити очі.

Блін, такий сон перервали…

Схоже, мій перший поцілунок ще почекає.

На екрані висвітлюється Ярослав. Ось і об'явився. Чекаю ще кілька секунд, а потім приймаю виклик.

— Так, Ярославе. Привіт.

— Привіт, маленька. Сумувала? — тон, як завжди, грайливий.

— Не те щоб...

Та я не встигаю договорити. І, схоже, моя відповідь нікого не цікавить.

— Я і сам знаю, що так. Я також. Але я виправлю цю ситуацію. У мене для тебе сюрприз.

О, ще один сюрприз.Не брати, а чарівники якісь.

— Ярославе, я... Хочу з тобою  поговорити...

Не думала, що доведеться пояснювати все телефоном, але, схоже, іншого виходу немає.

— Так, я щось пам'ятаю. Вибач, кицюню, був зайнятий. Але ти оціниш те, що я вигадав. Завтра.

— Після університету мене буде чекати водій, я повинна їхати додому.

Стараюся хоч якось зупинити запал, з яким почав хлопець.

— Я все вигадав. Нам вистачить двох годин. А водієві скажеш, що треба в бібліотеку. Ну як тобі, я молодець?

Прикриваю очі, видихаючи. Це неможливо.

— Послухай, я не хотіла телефоном, але повинна....

— Кицюню, я маю йти.

Чую на задньому фоні, як сміються хлопці, і голоси дівчат. Але мені байдуже. Мене не хвилює, з ким проводить час Ярослав. Навпаки, я рада, що не зі мною.

— Я просто хотіла сказати…

— Завтра. Все скажеш завтра, — швидко закінчує розмову хлопець.

І що ж тепер? Вони обоє хочуть побачитися завтра. Може, взагалі не виходити з дому? А що?

 Захворіла я… Хіба ж так не можна?

Безсильно скиглячи, втикаюсь обличчям в подушку. З усією серйозністю вигадую причину, через яку я можу пропустити завтра заняття, але мене відволікає стукіт у двері. А за мить у кімнату заходить тато.

— Олександро, я чекаю на тебе в кабінеті.  

Сказав і вийшов.

А я так і сиджу на ліжку, дивлячись на відчинені двері моєї кімнати.Ну от, тільки нового покарання мені зараз не вистачає...

Він точно бачив, куди я сьогодні ходила, і хоче знати навіщо.

А може, це й на краще.

 От замкне мене вдома, і не треба буде сюрпризи завтра приймати …