Читати книгу - "Няня для дочки чемпіона, Тая Смоленська"

Хлопці йдуть, я ж знову зостаюся ув’язненою в президентському люксі як няня для доньки чемпіона. Мені цікаво, чи вдасться Руслану знайти матір Кіри й що там взагалі могло такого статися, що вона залишила дитину і зникла?

Я саме укладаю дитину і згадую, що ще не пообідала, а часу вже майже п’ята вечора. За вікном похмуро, у вікна починає накрапати дощ, погода якось різко зіпсувалася.

Я роблю замовлення з ресторану — Алмазов проявив до мене трішки більше довіри й повернув на місце стаціонарний телефон — а потім вмикаю телевізор і клацаю пультом.

Від гучного гуркоту грому здригаюся й поспішаю зачинити вікна. Погода розігралася не на жарт. Уже за кілька хвилин зірвався сильний вітер і на землю опустилася злива. Така, що за метр уже нічого не видно.

Я сходила перевірила, чи не прокинулася Кіра, залишила двері в кімнату відчиненими про всяк випадок. Незабаром принесли їжу, я скрутила звук на телевізорі до мінімуму, знайшла музичний канал.

Страшенно бракувало телефона. У мене вже всередині все свербить. Не думала, що настільки залежна від інтернету й соціальних мереж, але відчуття, ніби мене від життя відірвало.

Кнопковий телефон, яким мене щедро обдарував Руслан про всяк випадок, від нудьги не рятував і новини не показував. Цікаво, а Стас телефонував мені? Шукав? Хвилювався? Або йому взагалі байдуже де я й що зі мною?

З думок мене вирвав грюкіт дверей. Я повернула голову на звук і з горла вирвався смішок.

Алмазов стояв біля входу, промоклий до нитки. З нього стікала на підлогу вода, він був схожим на мокрого бездомного пса. Навіть пирхнув так натурально.

— Клята гроза. Передали штормове попередження, тож це щонайменше до ранку, — невдоволено буркнув він, стягуючи з ніг кросівки й ступаючи мокрими ступнями по підлозі. — Я роздобув нам бургери й всіляку смачну погань. Якщо вже через дощ із готелю не вийти, то хоч якось розважимося в номері, — по-хлоп’ячому блиснув він усмішкою.

Він кладе пакет на столик переді мною. Лунає характерний звук скла, що означає, що там не лише їжа.

— Як Кіра? Усе добре у вас?

Руслан, абсолютно не соромлячись, стягує із себе прилиплу до тіла футболку й кидає її на підлогу. Мій погляд не відірвати від його рельєфного торса. Просто мрія.

Потім він тягнеться до ременя на джинсах, але натикається на мої розширені від його дій очі, криво усміхається і вирішує не шокувати мене таким видовищем.

— Все добре, — відповідаю запізніло. — Вона мила і спокійна малеча. Але це швидше за все доти, поки не почне повзати й вивчати все навколо, — нервово сміюся я. Незручність знову накриває з головою.

Я раптом чітко розумію, що залишилася з чоловіком удвох в одному номері.

— Чудово, — киває мені. — Піду переодягнуся, а ти поки розклади все і знайди в барі келихи. Фільм подивимося, чи що, робити однаково сьогодні вже нічого. Ярослав застряг у якоїсь чергової дівиці на іншому кінці міста. Швидше за все його рейс перенесуть на завтра.

— Угу, — відводжу від його накачаного тіла погляд і беруся за їжу.

Руслан ховається за дверима своєї кімнати, повертається хвилин за п’ятнадцять у шортах і футболці. Рушником тре мокре волосся.

Він взагалі вродливий чоловік. Обличчя таке мужнє, з різкими рисами. І руки в нього гарні, пальці довгі, нігті охайно підстрижені, що рідкість для мужиків, тільки кісточки збиті. Я чомусь впевнена, що якщо такий, як він, покохає, то заради своєї жінки буде ладен на все й нічого не пошкодує.

— За вікном справжнє пекло, — каже він, хмурячись. — Всі плани до біса пішли. Я подивлюся, як там донька.

Йому, здається, взагалі не потрібна моя відповідь. Незрозуміло, він зі мною чи зі стіною говорить. Але принаймні не мовчить. Це більше напружує й лякає. Відтоді як прийшов тест на батьківство, Руслан став уважнішим і турботливішим із Кірою.

— Все готово, який фільм дивитися будемо? — запитую в нього, коли він повертається.

— Зараз що-небудь напрокат візьмемо. Давай із новинок.

Руслан сідає поруч зі мною на диван, забирає пульт, із серйозним виглядом вивчає фільмотеку, запропоновану одним із додатків на телеку. Зупиняє свій вибір на фантастиці.

— Про цей фільм я чула багато хороших відгуків, — прочищаючи горло, кажу я, намагаючись хоч якось побудувати діалог.

— Угу, давно хотів подивитися його, але часу не було. Я постійно тренуюся, або ще якоюсь хрінню займаюся. Мій менеджер, здається, вирішив виснажити мене цими зніманнями й рекламами. Минулого місяця я знімався для реклами трусів. Добре, що моєї матері немає на цьому світі, вона б перед сусідами з сорому згоріла від цих бігбордів, що розставили містом.

— Проте платять добре. Я ось офіціанткою підробляла якийсь час, майже весь день на ногах, чайові, звісно, непогані, але не варті того хамського ставлення, яке дозволяють собі деякі клієнти, — роблю висновок я.

— Ти працювала офіціанткою? — здивовано запитує він, повернувшись у мій бік. Тільки зараз я зрозуміла, що ми сидимо занадто близько одне до одного.

— А це що, протизаконно? Я студентка, Руслане. У мене немає батька, мама сама все тягне, але її зарплати не вистачає, — зніяковіло відводжу погляд я.