Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 13. В яку ціну нині камені?

Моріс планував, що поїде з храму відразу після розмови з магістром, але не так сталося як гадалося. Коли вони спускалися гвинтовими сходами вниз, той поділився проблемою.

— Я помітив, що наш баштовий годинник став постійно поспішати. Доводиться його регулярно підводити, — поскаржився Модестайн.

Він і так долав сходи не швидко, а тут і зовсім зупинився.

— Не знаю, в чому причина. Старий годинниковий механізм дає збої або час у храмі дійсно став текти швидше, а отже, збувається давнє пророцтво?

— Не думаю, — заспокоїв Моріс.

Яких тільки легенд і пророкувань не ходило про древній храм Тре-Скавеля, але в даному випадку, найімовірніше, справа все таки у неполадках у годинниковому механізмі. Таке і раніше траплялося. Годинник то поспішав, то відставав, а то і зовсім зупинявся. Тоді Моріс чистив і змащував механізм, і годинник знову починав працювати справно.

— У пророцтві сказано, що час у храмі буде все більше і більше прискорювати свій плин, і це стане першим провісником прийдешніх недобрих змін, — Модестайн продовжував хмуритися.

— Добре. Я подивлюся, — пообіцяв Моріс.

— От і добре, — магістр ледь помітно посміхнувся, ніби саме таких слів від Моріса і чекав. — Годинник вже давно ніхто не змащував. З тих пір, як ти поїхав з міста.

— У Тре-Скавелі перевелися майстри-годинникарі?

— Я нікому не міг довірити храмовий годинник, — повчально пояснив магістр. — Тільки тому, хто відчуває магію часу.

Магістр, звичайно, трохи лукавив. Магія для налаштування храмового годинника була не потрібна. Його конструкція була чисто механічна. Але все одно Моріс провозився з ним пів дня. Своєю роботою залишився задоволений. Тепер годинник повинен вести лік часу справно.

— Бачу, ти не втратив вправність, — похвалив магістр, який прийшов прийняти роботу. — Ходімо, пообідаєш зі мною.

 Модестайн ніколи не був вибагливий у їжі. Ось і цього разу його трапеза складалася з квасної юшки і окрайця хліба, якими він поділився з Морісом.

Зазвичай за обідом він вів неспішну бесіду про те про се, але цього разу здивував несподіваним запитанням, яке сильно спантеличило Моріса.

— Уже півроку ратуша стоїть без господаря. Чому б тобі не стати нашим градоначальником? У місті тебе поважають і бояться — то що треба для людини на цій посаді.

— Але я ж тут ненадовго. Щойно закінчиться шлюбна церемонія, повернуся до столиці.

— Один, без дружини?

— Чому ж без, із нею.

— Думаєш, Вів'єн залишить свою крамницю?

Чесно кажучи, Моріс взагалі про це не думав. Йому здавалося очевидним, що Вів'єн швидко набридне і сама крамниця, і життя в провінції.

Після обіду прийшов час прощатися. Модестайн вийшов на ґанок провести гостя.

— Ти все-таки подумай про те, що я сказав, — промовив він наостанок і зник у храмі.

Моріс збирався осідлати коня і повернутися в таверну, але раптом його погляд вихопив щось цікаве. Звідси, з пагорба, добре було видно площу, розташовану в парі десятків метрів від храму. На п'ятачку біля перехрестя стояв торговий прилавок. До нього наближалася Вів'єн.

Його немов біс під бік штовхнув. Він не став поки відв'язувати коня, а швидким кроком попрямував туди, де торговець красномовно розхвалював товар перед своєю єдиною покупницею.

— Свіжі бублики...

Морісу завжди здавалося, що він прекрасно розуміє жінок. І Вів'єн не була виключенням. З шановного аристократичного роду, який розорився не з її вини, втомлена фінансовими проблемами, вона потребувала когось, хто дасть їй впевненість у завтрашньому дні. І Моріс готовий був дати їй відчути цю впевненість.

Так склалося, що і йому вона потрібна. Необхідно, щоб саме ця дівчина стала його дружиною. Їм обом вигідний цей шлюб, а це запорука міцного союзу. Взаємовигідність — набагато більш надійна основа для шлюбу, ніж, наприклад, почуття, які, на жаль, недовговічні. Вів'єн, здавалося, розділяє ці погляди і з радістю прийме допомогу від Моріса.

Але вчора він її не впізнав. Вона всім виглядом показала, що їй не потрібна його допомога, рівно як і він сам. Вона здавалася обурливо незалежною і впевненою в собі. У нього досі у вухах стояла її фраза: "Мені не потрібен чоловік!"

Моріс наближався до ятки, не відриваючи від Вів'єн погляду. Вона купила бублики і відійшла в сторону. Далі відбулося щось дивне. Вона замінила камінь, яким торговець придавлював пакувальний папір, на камінь, який підібрала з землі. Це була дуже підозріла і при цьому інтригуюча витівка. Навіщо їй той камінь? Ох і дружина у Моріса (поки, звісно, не дружина, але він це виправить)! Даремно Моріс вважав, що бачить її наскрізь. Вона виявилася значно цікавіша, ніж йому здавалося раніше.

— Доброго дня, монсіре Морісе, до побачення, — в одному реченні привіталася і попрощалася Яна.

Вона обігнула його і бадьоренько попрямувала вгору вулицею, яка веде на центральну площу. У неї жевріла надія, що зустріч з майже-чоловіком — чиста випадковість, що він тут у справах, які спонукають його рухатися в протилежному напрямку.

Однак Моріс, чорти б його вхопили, рушив за нею.

— Ходили на закупи? – поцікавився він і прилаштувався крокувати поруч.

Плечистий, кремезний, навіть тротуар почав здаватися тісним.

— Як бачите, — Яна вказала поглядом на пакет з бубликами.

— І в яку ціну нині камені? — з усмішкою поцікавився він.

Виходить, він бачив, як вона позичила у торговця камінь? І як, скажіть на милість, недочоловіку відповісти? Питанням на питання?

— А ви тут в якихось справах?

— Так, от домовився з магістром про відновлення шлюбної процедури.

Та що ж йому так одружитися кортить? І чому саме з Вів'єн? Він же привабливий чоловік. Зараз при світлі дня і без маски Яна його добре роздивилася. Риси обличчя мужні, чітко окреслені, з нальотом благородства, при цьому очі іронічно-блакитні. Це ж смерть жінкам. Це ж глянув — і закохався. А якщо сюди ще додати його заможність і статусність… Йому ж кожна друга не відмовить. За нього ж кожна перша піде. Чому ж йому саме Вів'єн подавай? Щось тут нечисто. Яна підозрювала, що це якось пов'язано з його таємницею, про існування якої попередила в листі двійник. Іншого пояснення Яна не знаходила.