Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 10.2

Ми розташовуємось за моїм столом і одразу переходимо до справи.

— Про ваш намір піти в політику ми оголосимо перед новим роком. А до цього часу вам потрібно частіше миготіти на очах у людей. Я організую кілька інтерв’ю в серйозних виданнях, також зробимо щедрі пожертвування для лікарень, шкіл та дитячих будинків. Приблизний бюджет на кампанію мені вже надіслали. Коштів у нас більш ніж достатньо.

— Дуже дивно, що вам прислали, а мене до відома не поставили. Я не люблю афішувати благодійність, якою займаюся, — безапеляційно заявляю я. — Якщо хочеш зробити добру справу — роби це мовчки.

— А дарма. Якби замовляли статті раніше про свої добрі справи, зараз було б набагато простіше.

Невський розкладає переді мною теки, говорить багато, але до пуття. Видно, що не вперше займається цим усім.

— Ще нам потрібно налагодити зв’язки із західними областями. Бажано, щоб це була людина, якій ви можете довіряти. На жаль, поки що кандидатур небагато. Там у нас «дірка». Співпрацювали здебільшого з півднем.

Я замислився.

— Є в мене на прикметі одна людина. Потрібно буде з’їздити до нього, побалакати.

З Богдановим я давно не бачився, але чув, що він тепер хорошу посаду обіймає. Якщо комусь і пропонувати вступити в нашу команду — насамперед йому.

— Чудово. Ну й останнє. Оскільки фігура ви невидна, потрібно підвищити вашу впізнаваність серед молоді. Вони зараз не цікавляться політичними ток-шоу, не дивляться новини й уже тим паче не читатимуть, хто там і що пожертвував на благодійність. Молодь зараз уся в соцмережах.

— Ти пропонуєш мені створити профіль в інтернеті та замовити рекламу в блогерів? — засміявся я.

— Не зовсім, — Олександр відповів ухильно, не поділяючи моїх веселощів і зам’явся. Швидше за все, наступні його слова мені дуже не сподобаються.

— Та кажи вже.

— Вам потрібна наречена. Люди люблять гарні історії кохання, а якщо обрати правильну дівчину, це буде додатковий потужний піар.

— Мабуть, уже й варіанти підшукав? — сміюся я з безглуздості цієї ідеї, але Невський мої слова серйозно сприймає.

— Звісно, — він дістає з кишені телефон і підсовує до мене. — Аделіна, двадцять три роки, п’ять мільйонів фоловерів, і це лише в одній із соціальних мереж. Відмінна репутація, член благодійної організації, яка допомагає одиноким матерям. Люди її обожнюють, — захоплено розповідає він. — Спочатку підігріємо публіку таємничими постами з букетами, ваші переплетені пальці, чоловіча рука на кермі. Підписи на кшталт «ти мій єдиний» або «яка я рада, що доля звела нас». А потім опублікуємо спільні фото та всіх підірвемо.

Я гортаю стрічку зі світлинами, дівчинка гарненька. Жодних фото в купальниках і відвертої демонстрації частин тіла.

— І як ти собі це уявляєш? Напишемо їй у директ і запропонуємо гроші? — гмикаю я, відкидаючись на спинку крісла.

— Для неї це теж піар, — знизує плечима Олександр.

— Гаразд, ідея хороша, але не для мене, — повертаю йому телефон. — Політика — це не шоубізнес. Скандали рейтинг не зроблять, як і гарненька наречена.

— Політика, може, й не шоубізнес, а ось передвиборча кампанія — майже одне й те саме.

Невський вмить підбирається, стає вкрай серйозним.

— Насправді, ідея з підставною нареченою не моя. Точніше, кандидатура не моя. Я б запропонував більш дорослу та відому дівчину. Можливо, когось із зірок, але Дмитрук дав чіткі вказівки з цього приводу. Аделіна його дочка.

— Вільний, — випалюю різко, даючи зрозуміти, що на сьогодні наша зустріч завершена.

Коли Невський залишає мій кабінет, я відразу ж набираю Дмитрука. У грудях палає обурення. Так і знав, що зв’язуватися із цим старим чортом не варто.

— Що це за справи, Олексію Петровичу? — починаю без вітання.

— Про що ти, мій друже?

— Про те, що ми начебто на рівних правах починаємо цю авантюру з передвиборчою кампанією, то чому Невський за вашим наказом намагається підкласти під мене вашу дочку?

— А-а-а, ти про це. Аделіна буде моїм гарантом.

— Гарантом чого?

— Стабільності, — як само собою зрозуміле пояснює він. — Я хочу бути певним, що ти не кинеш мене.

— І як же в цьому допоможе ваша дочка?

— Внаслідок вашого зв’язку я зміцню свої позиції. Ти ж знаєш, як швидко поширюються чутки, а там дивись Аделіна тобі й справді сподобається. Ще дякувати мені будеш.

— Як гарант стабільності я пропоную укласти договір. А моє особисте життя не стосується нікого, крім мене. Сподіваюся, це вам зрозуміло.

— Не кип’ятись, Даміре. Подумай, познайомся з дівчинкою, а потім вирішувати будеш.

— Я сказав — ні. Це навіть не обговорюється. Усього доброго, Олексію Петровичу.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно