Читати книгу - "Стосунки на годину і більше"

— Я рада, — з полегшенням видихає Поліна. — Розкажи мені як все було, бо Кір ходить похмурий і нічого не каже. А мені ж цікаво! 

— Якщо чесно, то все було напружено і неприємно, — ділюся з Поліною своєми враженнями. — Вікторія дуже красива дівчина, але з гидким характером. Та судячи з того як поводився твій брат, то вона йому не байдужа. Про її чоловіка також не можу сказати нічого хорошого. А от Борис мені сподобався. Якби не він, не знаю як би витримала цю подію.

— Сподобався? — здивовано перепитує Поліна. — Як хлопець?

— Ну, не як дівчина, — жартую я, але бачу, що їй не до сміху, тому одразу виправляюся. — Сподобався як людина. Хороша і надійна. 

— Так, Борис, такий ...  — каже Поліна і відвертає очі. 

Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що дівчині подобається Борис. Але відчуваю, що Поліна не налаштована на відвертості, тому я не розвиваю дальше цю тему. Бажаю Поліні доброї нічки і приємних снів і відключаюся. Про ситуацію з дверима подумаю завтра, а сьогодні ще треба допрацювати ескізи. 

В універі все як завжди — пари, обговорення гранту та свіжих пліток. Не встигаю й оком кліпнути як вже й після обіду. Я виходжу з універу і так як і вчора йду на роботу через парк. Мене майже одразу наздоганяє Арсен. Цього разу хоч не налякав, але здивував.

— Ти стежиш за мною? — питаю у хлопця.

— І тобі привіт, Лео, — бадьоро відповідає Арсен. — Чому одразу стежиш? Можливо я скучив і хотів тебе побачити.

— Слухай, ми здається вчора зрозуміли одне одного чи як?

— Лео, я лише проведу тебе до роботи, — відповідає Арсен і йде поруч, час від часу поглядаючи на мене. Я відчуваю в його погляді захват та щирість, тож знову йому піддаюся і киваю в знак згоди. Арсен мило усміхається і я помічаю, що в нього красиві ямочки на щоках. Час з ним пролітає непомітно.

— Дякую за компанію, — кажу Арсену на прощання. — Звикну до тебе, тоді тобі прийдетсья щодня мене так водити. 

— Я тільки "за"!—  усміхається хлопець. — Лео, я маю до тебе ДРУЖНЮ пропозицію, — спеціально виділяє слово “дружню”. 

— Що ти задумав? — цікавлюся у хлопця.

— Давай сьогодні наїмося солодкого, — несподівано пропонує Арсен.

— Звучить спокусливо, але ти здається не любиш солодке, — нагадую йому про випадок з капучино.

— З тобою, я готовий зробити виняток, — відповідає Арсен. 

Я деякий час вагаюся, а тоді таки даю згоду і приймаю його пропозицію зустрітися о 7 вечора. Не надто пізно і якщо мені щось не сподобається я завжди зможу піти. І це ж не побачення.

Арсен привозить мене в ресторан преміум-класу, з розкішною зеленою терасою. Місце надзвичайно красиве, але я почуваю себе максимально не комфортно в білих кедах та легкому короткому сарафані з квітковим принтом. Мій одяг більше підходить для маленької кав'ярні зі смачною кавою та макарунсиками різних смаків. В моєму розумінні наїдатися солодким, виглядає саме так. Арсен бачить мою розгубленість і бере мене за руку в знак підтримки. 

— Лео, якщо тобі тут не подобається, то ми можемо зараз же піти, — пропонує хлопець. 

Я не встигаю відповісти, бо до нас підходить офіціант і запитує чи ми бронювали столик. Арсен називає своє прізвище. А я розумію, що не зможу просто взяти і піти. 

— Лишаємося, все добре, — заспокоюю Арсена. 

Офіціант нас проводжає до столика і приносить меню. 

— Кіре, я ж казав, що це твоя блондинка, а ти мені не вірив, — чую знайомий голос позаду себе. 

Оце я влипла.