Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

— Свято скоро почнеться, а ви ще тут, — ласкаво додала мама, виглядаючи з-за спини тата. У перлинно-сірій сукні, з шикарними кучерями та професійним макіяжем вона виглядала як моя старша сестра, але ніяк не мати. — Ти не відрекомендуєш свого супутника? І де Ігор? — вона відсалютувала нам келихом і надто пильно оглянула Руслана. Зробивши ковток, мама відкинула голову і хрипко засміялася, а ми з татом мимоволі переглянулися.

М-да, мабуть, вона вже добряче перебрала. А ще навіть не всі гості приїхали.

— Тепер я розумію, у кого Таня така красуня, — сусід поспішив скрасити безмовність. Тому що я засоромлено завмерла і не знала, що можна сказати в цій ситуації. — Руслан, і я сусід Вашої дочки, — він по-джентльменськи взяв мамину руку і поцілував її. На що та ще більше зайшлася сміхом.

— А я Антоніна Едуардівна, але для Вас можна просто Антоніна, — маминих губ торкнулася лукава посмішка. — Таню, а що це за гарний хлопчина? Де ти його відкопала? — мама сказала це пошепки. У її розумінні. Бо батько, сусід і я все чудово розчули.

Я мигцем подивилася на Руслана і помітила, як він ледве стримується, щоби не засміятися.

— Зовсім поряд, ми познайомилися кгхм... на сходовому майданчику, — він хитро підморгнув мені, нагадуючи, як саме ми «познайомилися».

Який же все-таки Руслан позер. Але його жартівливий настрій трохи розслабив мене. Я просто-таки подумки видихнула. Невже пронесе?

— Таню, де Ігор? — тато не оцінив жесту Руслана. А, ні, не пронесло. Батька таким не візьмеш. Його чоло зморщилося в кілька складок, з головою видаючи його невдоволення. — Чому твій чоловік спізнюється, а ти привела чужу людину до мого дому? Що за самоврядність?

Я до легкого болю стиснула кулаки. Нервово облизала губи, вигадуючи, як мені зараз виправдатися. Терміново треба щось вигадати. Але що? Що мені сказати татові? Правду? Так, треба сказати правду.

— Ми з Ігорем... — вже почала я виправдовуватися, але сусід міцніше стиснув мою попу і замість мене випалив:

— Ваш зять трохи затримується, — Руслан простягнув батькові долоню для рукостискання, — я за нього. Ігор попросив скласти компанію Тані, допоки його не буде.

— Як затримується? Як замість Ігоря? — обличчя батька спотворилося в такій гримасі, наче його ось-ось розіб'є інсульт. — Таню, що це означає? — суворим тоном уточнив у мене батько. Він різко рвонув у мій бік, але Руслан одразу прикрив мене собою. — Навіщо ти притягла цього обірванця сюди? Це якийсь жарт? Невдалий сюрприз? Та що, чорт забирай, відбувається! — я визирнула з-за широкої спини сусіда і побачила, як батько нервово закрокував перед брамою. Він дістав з кишені піджака мобільний і нервово заковзав пальцями по екрану.

Мама, як ні в чому не бувало, продовжувала пити вино і щось нерозбірливо бурмотіти собі під носа. Здається, кілька келихів напівсухого перед цим явно були зайвими.

— Тату, — несміливо подала я голос. Я намагалася підібрати правильні слова, щоб усе пояснити, але так і не змогла сказати нічого розумного. Лише жалюгідне: «Заспокойся, будь ласка».

Тільки мій писк потонув у гнівних криках батька.

— Все мало бути ідеально! Все! Навіщо псувати моє свято, Таню? — батько продовжував ходити туди-сюди, розмахуючи руками. — Оце дочку виростив на свою голову. Невдячна, — тато спеціально наголосив на останньому слові і зупинився біля нас із Русланом.

— Ваша дочка — найкраща дівчина, яку я тільки знаю, — впевнено проінформував батьків сусід. Він ривком притягнув мене і притиснув до себе, від чого я зовсім розгубилася, до кінця перетравлюючи зміст сказаного ним.

Найкраща? Чи я правильно почула?

— Вона звичайнісінька дівчина, — гнівно відказав батько, — а як дочка, то взагалі не подарунок. Не знаю, за які гріхи вона мені послана, але вже маємо те, що маємо. Час не повернути назад.

Горло стисло від образи, очі защипало від сліз. Хотілося малодушно розревітися і втекти куди подалі від такого приниження.

— Схоже, Ви трохи перебрали і не тямите, що кажете, — Руслан знизив голос до шепоту і поправив батькові краватку. — Я, навпаки, не розумію, як така дочка могла народитися у… — сусід затнувся, — у такого, як Ви.

— Та що ти собі дозволяєш... — все обурення тата вмить розчинилося, варто було йому помітити запізнілих гостей поряд. — Розмова не закінчена. Зрозуміла, Таню? — з погрозою промовив він і відразу розплився у привітальній усмішці до новоприбулої пари.

— Іро, Кириле, який же я радий вас бачити!

Вже не звертаючи уваги на нас, батько обійняв своїх друзів і, весело белькочучи, пішов до хати.

— Ну що ж, молодь, — мама безглуздо гиготнула і одним махом допила вміст келиха, — ходімо і ми веселитися. А батько… — вона прикусила губу, — батько просто перепив і трохи перенервував. Самі розумієте, ювілей. Не звертайте на нього уваги.

— Ми так і робимо, Антоніно Едуардівно, — в тон їй відповів Руслан.

— А все ж таки він нереальний красень, не те що твій Ігор, — гучним шепотом звернулася до мене мама, вкотре вганяючи мене в фарбу. — Тож придивися, — вона підморгнула мені і вальяжною ходою наздогнала батька.

Я прикрила очі від сорому. Господи, якийсь нескінченний театр абсурду. У той же час я відчула тілом, як сусід розслабився, і я теж мимоволі розслабилася і видихнула.