Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

Почавши говорити, Жинь засумнівалась у своїй позиції, але коли закінчила думку, відповідь видалася їй на диво переконливою.

Схоже, Ірдзяха її слова не на жарт стурбували.

— Ти повинна розуміти, що це дуже непевна частина історії Нікані, — сказав він. — Те, як обійшлися зі спірлійцями… прикро. Імперія століттями використовувала їх та експлуатувала. Їхніх воїнів вважали за злих псів. Дикунів. Доки до Сінеґарда на навчання не прибув Алтань, сумніваюся, що хтось узагалі вірив, що спірлійці здатні на складне мислення. Нікань не любить говорити про Спір, і зовсім не безпідставно.

— Так, пане. Це була лише теорія.

— Хай там як, — Ірдзях відкинувся на спинку стільця, — я хотів обговорити не це. Твоя стратегія в долині задовольняла умови вправи, але жоден компетентний правитель ніколи не віддасть такого наказу. Знаєш чому?

Жинь замислилася.

— Я сплутала тактику з основною стратегією, — нарешті відповіла вона.

Ірдзях кивнув.

— Поясни.

— Тактика спрацювала б. Можливо, ми б навіть виграли війну. Але жоден правитель не обрав би такого варіанта, бо врешті країна розпалася б на частини. Моя тактика не лишає простору для миру.

— Чому так? — наполягав Ірдзях.

— Венка мала слушність щодо знищення сільськогосподарського центру. Нікань роками потерпала б від голоду. Усюди почалися б повстання на кшталт «Опери червоних лахмітників». Люди винуватили б Імператрицю в тому, що голодують. Якби ми вдалися до моєї стратегії, то, ймовірно, далі розпочалася б громадянська війна.

— Добре, — сказав Ірдзях. Він звів брови догори. — Дуже добре. Знаєш, а ти дивовижно кмітлива.

Жинь спробувала приховати радість, хоча відчула, як тілом розходиться хвиля тепла.

— Постарайся гарно показати себе на Випробуваннях, — продовжив Ірдзях. — З тебе вийде гарна учениця стратегії.

За інших обставин його слова викликали б у неї захват. Жинь спромоглася витиснути з себе покірну усмішку.

— Не певна, що зайду так далеко, пане.

Ірдзях здивовано смикнув бровою.

— Чому це?

— Майстер Дзюнь вигнав мене зі своїх занять. Імовірно, пройти Випробування я не зможу.

— Як, заради небес, це трапилося? — наполегливо запитав Ірдзях.

Вона переповіла йому останнє, доленосне заняття з Дзюнем, не завдаючи собі клопоту прикрашанням історії.

— Він вигнав Неджу й тимчасово відсторонив його від занять, а мені наказав не повертатися.

— О, — насупився Ірдзях. — Дзюнь покарав тебе не через бійку. У свій перший рік Тобі з Алтанем поводилися значно гірше. Дзюнь покарав тебе лише через пуристичне ставлення до навчання. На його думку, будь-який студент, якщо він не нащадок Воєначальника, не заслуговує на його час. Але не зважай на те, що там собі думає Дзюнь. Ти розумна і без проблем опануєш які завгодно техніки, над якими вони працювали цього місяця.

Жинь похитала головою.

— Це нічого не змінить. Він не дозволить мені повернутися.

— Що? — Ірдзях аж розлютився. — Це абсурд. Дзіма знає про це?

— Дзіма не може втручатись у викладання бойових мистецтв. Або не хоче. Я питала. — Жинь підвелася. — Дякую за приділений час, пане. Якщо я пройду Випробування, то вважатиму за честь навчатися під вашим керівництвом.

— Ти знайдеш спосіб, — сказав Ірдзях. У його очах спалахнули іскорки. — Суньдзи знайшов би.

Жинь не була до кінця відвертою з Ірдзяхом. Він мав рацію — вона знайде спосіб.

Для початку не варто відмовлятися від вивчення бойових ми­стецтв. Дзюнь заборонив їй ходити на його заняття, але не до бібліотеки. У сінеґардських стосах літератури було безліч довідників із бойових мистецтв — найбільша колекція в імперії. Жинь мала доступ до більшості родинних технік, включно з тими, які так ретельно охороняли, наприклад, у домі Їнь.

У ході пошуків Жинь з’ясувала, що наявна література про бойові мистецтва надзвичайно детальна та страшенно складна. Дізналася, що бойові мистецтва спираються передусім на походження: різні форми належать різним родинам, однакові техніки вивчають та вдосконалюють учні одного майстра. Дуже часто школи руйнують суперництво чи розколи, тож техніки розщеплюються й розвиваються вже незалежно.

Історія була надзвичайно цікавою, захопливою, майже як романи. Проте, як виявилося, виконати ці техніки на практиці пекельно складно. Більшість книжок були надто туманними, аби слугувати корисними довідниками. Чимало авторів розраховували на те, що студент читатиме книжку разом із майстром, який зможе продемонструвати все наживо. Інші докладно описували на багатьох сторінках дихальні техніки певної школи та філософію бою, але лише принагідно згадували удари ногами чи руками.

— Я не хочу читати про рівновагу у всесвіті, — бурчала Жинь, відкладаючи вже чи не сотий прочитаний текст. — Я хочу навчитися битись.

Вона спробувала попросити про допомогу когось із учнів.

— Вибач, — сказала Кужел, намагаючись не дивитися їй у вічі. — Дзюнь сказав, що навчати першокурсників за стінами тренувальних кімнат буде порушенням правил.

Жинь сумнівалася, що таке правило справді існує, але мала б здогадатися, що не варто звертатися по допомогу до Дзюневих учнів.

Просити Арду також було марно, адже весь свій час вона проводила в лікарні з Еньжо й не поверталася до спальні раніше, ніж опівночі.

Жинь довелося вчитися самотужки.

Через півтора місяця вона нарешті знайшла золоту жилу інформації в текстах Ха Сідзіня, квартирмейстра часів Червоного Імператора. Інструкції Сідзіня були дуже ретельно проілюстровані та доповнені детальними описами й чітко підписаними схемами.

Жинь радісно перегортала сторінки. Ось воно. Саме це їй було потрібно.

— Ти не можеш узяти цю книжку, — сказав учень за столом у першому ряду.

— Чому?

— Вона з заборонених полиць, — промовив той, немовби це очевидно. — Першорічки не мають до них доступу.

— О. Вибач. Я віднесу її назад.

Жинь пройшла до віддаленого кінця бібліотеки. Вона крадькома роззирнулася, аби переконатися, що ніхто не дивиться. Заштовхала книжку під сорочку. А потім розвернулася й швидко пішла геть.

Жинь студіювала на самоті у дворі, тримаючи книжку в руці. Вона навчилася надавати форми повітрю кулаками, уявляти, що тримає в руках велику обертову кулю, щоб формувати свої рухи. Навчилася впиратися ногами в землю так, щоб її не міг зсунути навіть удвічі важчий суперник, і тримати великий палець зовні, виставляючи кулаки, щоб завжди прикривати обличчя, а також швидко і плавно відновлювати рівновагу.

Їй дуже добре вдавалося бити руками нерухомі предмети.

Вона регулярно ходила на бої на арені. Приходила до підвалу завчасно й займала місце біля огорожі, щоб не пропустити жодного удару, стусана чи кидка. Вона сподівалася, що, спостерігаючи за двобоями учнів, всотає їхні техніки.

Певною мірою це й справді допомагало. Уважно спостерігаючи за рухами учнів, Жинь навчилася визначати правильне місце та час для різних технік. Коли бити ногою, коли ухилитися, коли нестямно качатися на підлозі, щоб уникнути… Заждіть-но, ні, це випадково, Дзіха просто спіткнувся. Жинь не мала м’язової пам’яті у двобої з кимось іншим, тож мусила втримувати ці умови в голові. Але уявні двобої все ж краще, ніж нічого.

А ще вона ходила на бої, щоб подивитися на Алтаня.

Вона б збрехала, не визнавши, що отримує величезне естетичне задоволення, просто спостерігаючи за ним. З гнучким мускулястим тілом та відточеною лінією підборіддя, Алтань, без сумнівів, був вродливим.

А ще він був взірцем чудової техніки бою. В Алтаня було все,