Читати книгу - "Муравлик Ферда, Ондржей Секора"

Та ось немовлята почали крутити головами.

— Фердо, ворушись, твої діти голодні! — крикнули нянечки, й Ферда швидко підсунув дитинчатам пляшки з молоком.

Та, на жаль, на всіх не вистачило.

— От було б добре, якби ми могли давати їм більше молока! — зітхнули нянечки.

— Я принесу! — запропонував Ферда. І вже скочив до дверей.

— Не біжи нікуди, Фердо, в нас не вистачає корів, а тому не вистачає й молока!

Але Ферда таки вибіг за двері.

— Гей, Фердо, не біжи, немає корів!

Ферда біг далі.

— Фердо-о-о... — чулося за ним. — Коро-о-ови-и-и...

А Ферда біг...

— Знаю я, — бубонів він. — Немає, але будуть!

Ферда влетів до кімнати, де були наймолодші муравлики. Вони саме лаштувалися на полювання. Куриголоско високим голосом розповідав, що краще від усіх знає мурашині стежки, бо одного дня пробіг по них сорок вісім разів.

— Хлопці, хто піде зі мною ловити корови? — гукнув Ферда.

Молоді муравлики були збентежені. Але ніхто з них не встиг ще й слова сказати, як вискочив Куриголоско й запищав:

— Ура, всі йдемо з Фердою! — і взяв величезного дрючка, такого важкого, що ви й не здужали б підняти його.

Інші муравлики теж посхоплювалися. Набрали мотузків, дрючків, щоб заганяти корів, і гайда вперед.

— Фердо, веди нас!

Потім вибігли в коридори з таким галасом, що королева мусила їм зауважити, аби поводилися тихше, бо вона не може добре нести яєчка.

Ви не думайте, що вони йшли ловити звичайних рогатих корів! Де там! Мурашині корови — це зелені тлі, які випускають із себе солодкий сік. Мурашкам смакує цей сік, і тому вони ловлять тлю.

— Там вони! — крикнули молоді мурашки, коли відбігли вже далеченько.

І справді. На травинках, на квіточках аж кишіло мурашиних корів. Вони переступали, перелазили одна через одну й паслися.

Кілька муравликів вилізло з дрючками на квітки, деякі — на траву й почали наганяти корів. Інші старалися їх упіймати. Ой, корови билися рогами, відмахувалися та брикались. Муравлики навколо них літали, мов пір’їнки на вітрі.

ПРО ВЕЛИКІ БОЇ З БИКАМИ

— Гей-гей, — здивувався Ферда, — все це схоже на справжній бій биків. А що, як стати тореадором?

Він зняв з шиї свою червону хустинку, помаяв нею в повітрі, й уже перед ним опинився противник.

Тля з найгострішими вусиками, наставленими як роги, розбіглася проти Ферди. Шуп, луп! — ось-ось його наштрикне. Але Ферда тільки помаяв перед собою хустинкою, відскочив, і тля з піною на губах пролетіла повз нього, аж курява знялася. Тля мотала головою на всі боки, ніби вже наштрикнула Ферду собі на роги. А насправді вона наштрикнула лише тюрбан, який упав з Фердиної голови.

О, це було видовище! Хлопчаки-муравлики покинули інших корів, стали в коло й пильно дивилися, щоб нічого не пропустити з того бою биків.

Тля скинула тюрбан з вусиків і знову побігла проти Ферди. Але Ферда з хустинкою в останню мить знову відскочив убік.

— Ходи, ходи, наштрикни мене, корівонько, бу-у-у! — дражнив тлю бешкетник Ферда. — Сюди, сюди! — показував на червону хустинку перед собою.

А коли тля розігналася, Ферда трохи почекав її, а тоді перед носом у неї відскочив, махнув хустинкою та ще й полоскотав тлю кропивою по спині. Ох, як тля розлютилася! А саме цього Ферда й хотів. Він кинув кропиву, схопив тлю за обидва хвостики на спині й почав з нею крутитися. Ну точнісінько, як на справжніх боях з биками! Вони метлялися й кружляли навколо, над ними здіймалися хмари куряви, тля сопіла від люті, аж кінець кінцем у неї замакітрилося в голові.

— Стережись, вона хоче тебе штрикнути правим рогом! — кричав високим голосом Куриголоско.

Навкруги було повно глядачів: жуки, лісові блощиці, інші тлі, прийшли й черв’ячки, й молоді коники. Всі дивилися на ту потіху.

Але тля не проштрикнула Ферду. Їй уже попливло перед очима. Зате Ферда, як побачив нових глядачів, швидко схопив одного молодого коника, накинув йому мотузок на голову, взяв у руки ялинову глицю, як списа, і — гей! — помчав проти оскаженілої тлі.

Тепер і справді все було, як під час бою биків. Коник мчав легко, як мотоцикл на змаганнях, а тля проти нього — як вантажний автомобіль. Бум! — сутичка. Ферда не встиг штрикнути тлю своїм списом. Усі вони попадали. Тля перекинулась, коник перекинувся, Ферда перекинувся.

Справжнісінька мала купа. Ніхто не знав, де голова, де ноги й узагалі що кому належить.

Перший отямився коник. Дременув на своїх довжелезних ногах, не озираючись, і швидко зник за хмарою куряви. Потім піднялася тля. Вирівняла свої довгі вуса й почала роздивлятися, кого б на них наштрикнути. Та як побачила, що майже проти неї підводиться з землі Ферда, то підстрибнула на метр, а може трохи менше, в повітря й чкурнула, ніби їй хтось хвоста припалив, а за нею повтікали й усі інші тлі.

— Ха-ха-ха-ха, — потішалися комахи-глядачі. — Ця вже битися до смерті не схоче!

Всі потім плескали за ту чудову розвагу, аж поки руки в них заболіли. Молоді муравлики-мисливці при цих оплесках кланялися на всі боки, наче актори на сцені.

Але що це? На місці бою лежав один муравлик і навіть не ворушився. Ой лишенько! Це ж Ніженька, найкращий стрибунець у мурашнику. Чи не сталося з ним нещастя? Мерщій до нього.

Горенько! Бідолаха Ніженька!

Погляньте, адже він звихнув собі ногу. Не відскочив своєчасно — і тля з коником перекинулась через нього.

— Швидше ноші, бігом! Ніженько, болить тобі? — побивався Ферда.

— Авжеж, болить, але я витримаю, — мужньо шепотів Ніженька.

— Ніженько, прошу тебе, дуже прошу тебе, Ніженько, не гнівайся на мене, я в цьому не винен, — бідкався Ферда.

— Що ти, Фердо? Це я сам винен. Я теж хотів потягти тлю за хвостика, як ти,— признався Ніженька. — А коли я межи вас уліз, то ви в цей час упали просто на мене.

Ноші були вже тут. Мурашки обережно поклали на них Ніженьку й швиденько побігли до мурашника.

ПРО ТЕ, ЯК НАРЕШТІ ВСІ МУРАШИНІ КОРОВИ СПОКІЙНО ЖУВАЛИ

— Подивіться на