Читати книгу - "Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі"

Слова Дженка ніби вкололи прямо в серце. Він продовжував тримати мене за талію, але ці дотики просто обпікали. Хотілось втекти від цього всього, ніби від вогню і більше ніколи не повертатись, але реальність була значно жорстокою, тому довелось ось так ніби не помічати спалахи фотоапаратів і продовжувати обійматись.

— Нам ще довго потрібно таке робити? — прошепотіла я на вухо Дженку, ніби тулячись до нього.

— Поки вони не зроблять достатньо фото. Але нам варто трохи відійти вбік, щоб вони подумали, що ми не хочемо показуватись, — Дженк схопив мене за руку і ми, вдаючи, що втікаємо, побігли кудись в темряву, ховаючись за невеликими пальмами.

Ми почекали декілька хвилин і коли зрозуміли, що журналісти за нами не попрямували, то Дженк відійшов від мене настільки різко, ніби йому була огидна сама моя присутність. Від цього відчуття були такі, наче мене облили крижаною водою. Ще декілька хвилин тому він був таким спокійним, навіть милим і мені в голову закрадались такі підступні думки, а зараз...

— Нарешті вони пішли, — голосно видихнувши, я вирішила почати розмову.

— Можна в тебе дещо спитати?

— Що? — я уважно дивилась на чоловіка, а серце підступно почало колотити в грудях.

— Чому ти так швидко і легко піддалась мені в поцілунку? Це має щось означати? Здається, що в нашому договорі є певні умови...

Я витріщилась, бо взагалі не чекала питання саме з такого русла та і тим більше, зовсім не знала, що ж йому відповісти. Мені самій важко пояснити, чому я повелась, як закохана ідіотка.

— Та цей...я власне...все зрозуміла. Точніше...побачила тих журналістів, але не думала, що і ти теж. Тому я так здивувалась, бо...бо не зрозуміла, чого ти теж це робиш. Але коли ти вказав на них, то...я заспокоїлась, — мій голос тремтів, слова заплутувались і було страшенно соромно, що я змогла так легко розгубитись.

Здається, Дженк щось запідозрив, бо вираз його обличчя змінився на замислений і він байдуже засунув руки в кишені штанів.

— Лано, навіть не думай про це. Я розумію, що можливо в тебе десь і виникають такі думки, проте це зайве. Так, інколи і я поводжусь не надто однозначно, але я чоловік. Це моя природа. А ти доволі симпатична і мила, тому...— він витяг одну руку з кишені й запустив у своє волосся, — будь ласка, навіть не думай ні про які почуття і закоханість. Мине два місяці — кожен отримає те, що хоче і все, ти забудеш про це все, як про страшний сон. Хоч я і не надто прихильний до тебе, але я не хочу, щоб ти страждала.

— Можеш не хвилюватись, це все якась така дурня. Ти собі занадто сильно лестиш, якщо про таке подумав, — я криво посміхнулась, намагаючись приховати свою внутрішню істерику.

Його слова різали мене без ножа. Ми вже повертались додому, Дженк щось розповідав мені всю дорогу, а я лише кивала головою, опустивши погляд вниз. Опинившись у квартирі Дженка, я поспіхом попросилась в душ і зачинилась у ванній кімнаті. Відкривши всі крани з водою наповну, я сіла на холодну підлогу і почала плакати. Не знаю, що більше мене лякало: те, що у мене, здається, починають з‘являтись якісь дурнуваті почуття, хоча це зовсім не можливо, бо ми не настільки добре пізнали одне одного, чи те, що Дженк навіть мінімального шансу не дає мені, навіть на майбутнє. Він просто викреслює мене зі свого життя після цих двох місяців. Невже я настільки не вписуюсь в образ його ідеальної дівчини, невже я настільки нікчемна...і Ясемін, і пані Фахріє мали рацію. За неуважності, я всюди відкрила гарячу воду і за той час, що я побивалась, ванна кімната заповнилась густою парою, від якої вже ставало важко дихати, тому я поспішно визволила себе з тієї сауни. Проте в цьому був і плюс, пара дозволила приховати те, що я плакала.

— О Аллах, що це таке, — Дженк аж закашлявся, коли я відчинила двері.

— Це...це...як хамам.

— Хамам не забирає весь кисень, — чоловік пройшов до ванни, — тут же все мокре, Лано. Всі рушники, весь одяг в корзині...ти що геть здуріла? — Дженк став розлюченим і це страшенно мене розізлило. Невже така дрібниця може йому так нашкодити.

— Я не збираюсь це вислуховувати, — я пройшла повз нього і гордо закинула голову, щоб він нічого не подумав.

Вирішила, що краще вбивати собі, що Дженк справді поганий, може так буде простіше і зрештою я зможу заспокоїтись.

— Що? — він вражено підняв одну брову, — здається ти забуваєш, що знаходишся в моїй квартирі.

— Здається, ти забуваєш, що я ніби-то твоя кохана, тому я маю право поводитись як хочу.

— Лано, ти вже точно здуріла. Я не потерплю такої нахабності.

— Ага, і що? Що ти зробиш? Виженеш мене на вулицю? Якщо так, тоді я просто поїду додому і твоїй кар‘єрі «пуф», — я махнула пальцями, імітуючи те, як тріскає бульбашка, — кінець.

— Ти щось забуваєшся, — крізь зуби сказав Дженк.

— А знаєш, ви з Ясемін були гарною парою, бо точно вартуєте одне одного. Такі ж неврівноважені ідіоти.

— Ти вже переходиш межу! — кричав чоловік і якось різко опинився біля мене, — ще одне слово і я за себе не відповідаю!

— Добраніч, — я сказала йому це просто в лице і зайшовши в кімнату, гучно зачинила двері.

Важко видихнувши, я намагалась заспокоїтись. Хвилювання було шалене, бо мені трохи важко поводитись, наче стерва, коли мені цього зовсім не хочеться. Але здається, це в мене вийшло прекрасно. Я гепнулась на ліжко і дістала телефон, чомусь саме зараз захотілось поговорити зі сестрою, сподіваюсь, вона ще не спить.

— Алло, — голос Ані не був сонний.

— Привіт, — важко сказала я.

— Я думала, що ти вже забула, що я існую, — грубо і сумно відповіла вона.

— Пробач, просто...стільки...стільки всього.

— Я вже мільйон разів пошкодувала про все це. Роксолано, мене це вже дістало, — вона почала говорити голосніше, а я такою її ще ніколи не бачила, — навіщо ти вв‘язалась в це? Я кожного дня хвилююсь, щоб з тобою часом нічого не трапилось. Той твій...Дже...як там його мені взагалі не подобається, занадто підозрілий...ти єдина, хто в мене є і я не хочу втратити й тебе, це...я...

— Ань, заспокойся, все добре. Мене ніхто не ображає, я в порядку. Але і сама вже страшенно втомилась від цього всього. Я намагалась це виправити, розірвати контракт, проте мені ясно дали зрозуміти, що це неможливо.

— Я завтра повертаюсь додому, — сухо сказала сестра.

— Що? Чому? Ще ж є декілька днів...і Олена...

— Я не хочу тут бути, — перебила мене сестра, — і Олена теж дивує мене все більше. Кожного дня кудись зникає, інколи приходить добряче випивша. Вона так «налагоджує особисте життя». Ти знаєш, що таке зовсім не для мене. З тобою все було інакше, але...я так не можу.

— Аню, я так скучила за тобою, повір. Нехай тільки цей жах закінчиться і я обіцяю тобі, що ми поїдемо кудись вдвох і відпочинемо, як справжні сестри.

— Я дуже сподіваюсь, — втомлено сказала вона.

Я почула з-за дверей неймовірний гуркіт, тріск і удар, що від цього аж здригнулася. Закінчивши розмову із сестрою, я похапцем вилетіла з кімнати й побачила Дженка, який розлючено ходив по кухні й говорив слова турецькою, які я ні разу не чула. Напевно, таких не навчають в університеті. Коли я підійшла ближче, то побачила на підлозі гору розбитого посуду.

— Що сталося? — з жахом запитала я.

— Ці...ці...— він вказав на підвісну тумбу, яка криво висіла на стіні й знову сказав декілька невідомих слів, — хто їх так причепив! Я хотів дістати чашку і все полетіло.

— Дженку, в тебе кров, — я підійшла до нього і підняла його руку долонею догори.

— Я просто не втримав рівновагу і полетів у ту купу.

— Ох...— схвильовано сказала я, — треба витягти скло, сідай на диван, — я штовхнула його в спину, щоб він пішов до вітальні, а сама побігла у свою кімнату, щоб знайти в косметичці пінцет. Потім оббігла пів квартири в пошуках аптечки.

— Ва-а-ай...— протягнув Дженк, коли я помалу діставала декілька шматків скла від якогось келиха.

— Тихо. Це ще не найболючіше.

— Сподіваюсь, ти знаєш, що робиш.

— Не знаю, — я знизила плечима, — але тобі треба допомогти. Зараз буде...неприємно.

Я почала обробляти рану, а чоловік сичав від болю. Кров ще текла і я боялась, щоб не потрібно було їхати в лікарню, аби зашивати.

Дженк ледь не стогнав, але я нічого не казала, бо можу собі тільки уявити, як це неприємно. Потім я почала перев‘язувати рану бинтом. Я не дуже добре вміла це робити, проте в дитинстві часто у щось таке потрапляла й або мама, або Аня робили мені такі перев‘язки. Бинт важко піддавався, а ще постійно заважало пасмо волосся, яке підступно падало на очі, я намагалась його забрати, але дарма. Після чергової невдалої спроби зав‘язати бинт, я вже почала лаятись, а Дженк лише засміявся і ніжно заклав мені за вухо неслухняне волосся.

— Ти така кумедна, коли злишся, — його холодні пальці легенько доторкнулись до мого вуха і від цього я здригнулась, ніби від струму.

— Я...я...маю продовжувати, — я знову поралась з тим бинтом, намагаючись не підіймати очі на Дженка, бо всередині знову почалось щось незрозуміле.

— Думаю, що ім‘я Гюрем тобі б теж підійшло.

— Що? — я нахмурила брови.

— Ну Сулейман же назвав свою кохану Гюрем — весела, та, що дарує радість.

— Буду вважати це компліментом, — якось-таки я змогла впоратись і з полегшенням видихнула, відкинувшись на спинку дивана і заплющила очі.

— Лано, скільки ми вже знайомі, а я ніяк не можу тебе зрозуміти.

— Що ти маєш на увазі?

— Все, абсолютно. Зазвичай за такий час вже можна пізнати людину, хоч трохи, а ти як загадка. При тому, що ще й сильно дратівлива загадка. Не знаю, як твій колишній хлопець з тобою міг так довго жити.

— Я не розумію, для чого ти це все говориш.

— Хоча...може це він тому став таким ідіотом.

В наступну мить в лице Дженка смачно прилетіла подушка. Я просто хотіла, щоб він замовчав і нічого кращого не придумала. Проте, його це аж ніяк не розізлило, а навіть навпаки. Він кинув її мені у відповідь, а коли я захотіла ще помсти, підсів ближче і почав мене лоскотати. Хоч і однією рукою, але це було страшенно неприємно. Я одночасно сміялась і кричала, намагаючись визволитись, проте моє положення було вкрай невдале. Здається, що мій сміх теж заразив Дженка, бо вже й він не стримував себе. В якийсь момент мені здалося, що це все так гарно...так мило...ми ніби справжні закохані робимо дурощі та насолоджуємось цим. Але мої думки перервав дзвінок у двері й ми різко завмерли.

— Ти когось чекаєш? — я покосилась на Дженка.

— Ні, я не уявляю, хто це може бути, ще й в такій годині.

— Я відчиню, — я підвелась з дивану.

— Ні, це мій дім, я тут господар, — він перший кинувся до дверей, але я поспішила за ним.

Настрій мій остаточно зіпсувався, коли я побачила, ким був цей незваний гість. На порозі стояла заплакала Ясемін і під її очима була гидотно розмазана туш.

— Що це ти тут забула? — Дженк не приховував своєї огиди.

— Я? — різко відповіла вона, — це ця нікчема що тут досі робить, — дівчина безцеремонно зайшла всередину, під пильний погляд чоловіка.

— Ясемін...— почав він.

— Це так жахливо, коханий, так жахливо, — вона знову розридалась, паралельно сковуючи в обійми Дженка, а мене вона просто нахабно відштовхнула рукою вбік, від чого я ледь не впала.