Читати книгу - "Балакучий згорток"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ага, до речі, та місячна морква постійно в тебе на язиці, — зауважила Пенелопа, — і про неї ви співали, коли ми вперше зустрілися. Що це таке?
— Це один із найкращих винаходів Г. Г., — пояснив Папуга. — Вона ніби звичайна морква, тільки смугаста — в червоні й білі смужки. Ми збираємо один урожай на рік і влаштовуємо з цієї нагоди урочисту церемонію — Свято Врожаю Місячної Моркви. А далі розвішуємо її в сушарні.
— Ось така вона висушена, — сказав Г. Г. і поклав на стіл довгастий овоч, схожий на моркву, але твердий, немов старий гарбуз. — Коли вона висохне, на ній з’являються рецепти й настанови. Дивіться!
Збоку на місячній моркві діти побачили готичний напис, щедро прикрашений вибагливими закарлючками, який повідомляв: «Смажена свиняча нога: вміст висипати в каструлю і поставити на дві години в піч. Підкладати у вогонь не більше двох полін за раз. Часто скроплювати салом». Г. Г. розломив морквину: всередині її наповнював якийсь брунатний порошок.
— Тобто, ви хочете сказати, буцімто все, що ми зараз їли, приготоване з оцього? — недовірливо спитав Саймон.
— Так, — скромно відповів Г. Г.
— До речі, ця морква не має нічого спільного зі звичайними консервованими або сушеними напівфабрикатами, — уточнив Папуга, — бо вона виростає в землі й тому зовсім не втрачає поживних властивостей.
— У це важко повірити! — вигукнув Пітер.
— Г. Г. зробив цей винахід у 1596 році, — повідомив Папуга. — Він завжди випереджає свою епоху.
— Я, наприклад, думаю, що ви найкращий чарівник у світі, — сказала Пенелопа. — Усі ваші винаходи такі практичні!
— Дякую, мені дуже приємно, — сказав Г. Г. й трохи зашарівся. — Але не треба забувати, що головна заслуга в цьому належить усе-таки Великим Книгам. Без них я мало що міг би зробити.
— Так і є, тому-то так необхідно повернути їх на місце, — наголосив Папуга. — А тепер час накреслити план нашої операції. По-перше, у кого план Замку Василісків?
— Ось тут, у мене, — відгукнувся Г. Г., добуваючи зі складок своєї одежі згорток пергаменту. Пергамент розстелили на столі, та всі нахилилися над ним.
— Ну, наш шановний Етельреде, — сказав Папуга. — То де ж та ринва, про яку ти розповідав?
Етельред насупився над планом замку, зосереджено розглядаючи його, аж перука з’їхала йому на одне око, а циліндр зсунувся на потилицю.
— Ось тут підйомний міст, — нарешті показав він, — і тут же апартаменти Найголовнішого Василіска, а ось тут бараки, де живуть звичайні василіски. А ось тут, внизу, головна підземна темниця, де вони зберігають Великі Урядові Книги; а ось і камера для тортур — тут вони тримають драконячі яйця.
— Мої дорогесенькі! — зойкнула Табіта.
— Ну-ну, не треба більше непритомніти, — роздратовано застеріг її Папуга. — Немає часу з тобою панькатись.
— А ось тут, — Етельред вів далі, тицяючи в карту великим пальцем, — отут є дві менші темниці, ними давно вже не користуються — хіба тільки як складом. Якось мене послали туди за стільцем, і тоді я й помітив оту ринву, зрозуміло? Тоді я пройшовся вздовж неї, просто так, без жодних серйозних намірів, уявіть, але побачив, що вона пролягає під замковим ровом і виходить на поверхню аж у полі, отут. І тоді я сказав собі: Етельреде, сказав я, згадай моє слово, коли-небудь ця ринва стане тобі в пригоді, — бачте, так воно й сталося, — Етельред обвів присутніх щасливим поглядом.
— Це був дуже поміркований вчинок, — промовила схвально Пенелопа.
Етельред зашарівся аж по самі корені своєї перуки.
— Ну що, — Саймон і собі насуплено втупився в карту. — Якщо нам і вдасться оцим проникнути всередину, все одно доведеться мати справу з вартою, якщо хочемо врятувати Книги.
— Ви не зможете винести звідти Книги, — понуро промовив Папуга. — Принаймні так просто. Кожна Книга важить приблизно три сотні фунтів, і кожна з них шість футів заввишки та три завширшки.
— О Боже! — вигукнув Пітер. — Чому ж ти не сказав цього раніше?
— Але ж, любий мій Папуго, — втрутився Г. Г., — нам не треба викрадати Книги — досить тільки знайти у них рецепт, як упоратися з василісками, котрий я так необачно забув, і тоді ми зможемо прогнати їх із замку і врятувати Книги.
— Ваша правда, — схвильовано промовив Саймон, — так і є, Г. Г. Якщо ми зможемо потрапити в замок і відшукати потрібне заклинання, то нам нічого більше не потрібно.
— А зараз ми всі маємо придумати, як налякати вартових, — сказав Пітер. — Чого бояться василіски?
— Ви що, пане, жартуєте? — здивовано спитав Етельред. — Вони самі кого хочете налякають. А їм чого боятися, коли вони плюються вогнем на вісім футів поперед себе?
— Теж правильно, — підтвердив Папуга. — Василіски завжди поводяться нахабно і зверхньо.
Запала довга мовчанка — лише Дульчібелла щось мугикала собі під ніс, перестеляючи Папужине ліжко.
— Гаразд, — озвалася нарешті Пенелопа. — Якщо ми не можемо їх налякати, то, може, нам вдалося б чимось їх відволікти?
— Може, когось і вдалося б, але тільки не василісків, — відповів Г. Г. — У них тут справжня військова дисципліна, розумієте, а це означає, що думати має право тільки вище керівництво, а вартовим залишається тільки слухняно виконувати накази. І якщо їм доручено охороняти темницю, то вони охоронятимуть її, не зважаючи ні на що.
Усі знову принишкли.
— Слухайте-но, — враз подав голос Етельред, — є одна річ, яка може зрушити їх із місця.
— Яка, яка?! — палко вигукнули всі разом.
— Зараз, — вів далі Етельред. — Головний Василіск довів до відома всіх василісків, що, значить, їхній обов'язок схопити Г. Г., а той, хто доможеться цього, отримає підвищення. Тож я подумав: якби вони побачили Г. Г. і вирішили, що можуть його схопити, тоді б і зрушили з місця.
— Блискуча ідея — якби тільки Г. Г. був років на двісті молодший, — саркастично зауважив Папуга. — А так, у його віці навряд чи можна сподіватися, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Балакучий згорток», після закриття браузера.