Читати книгу - "Балакучий згорток"

— Вони цілі? В Замку? Мої дорогесенькі! — зойкнула Табіта й зомліла.

— Агов, чого це вона? — здивувався Етельред. — Звичайно, вони в безпеці. Як їх поскладали в камеру тортур, так вони там і лежать, усі до одного.

Присутні кинулися поплескувати Табіту по лапах, аж поки вона опритомніла, бо, як мудро зауважив Г. Г., «немає сенсу палити пір’ячко в неї під носом, як це зазвичай роблять у таких випадках».

— А тепер, — звернувся Папуга до Етельреда, — зізнавайся, як найкраще проникнути в Замок?

— Там є тільки один вхід, — підказав Г. Г. — Через підйомний міст і головні ворота.

— Ага, отут ви всі й помиляєтесь, ясно? — тріумфально проголосив Етельред. — Ви думаєте, що знаєте все, чи не так? А ось і не так, ви помиляєтесь, ясно?

— Добре, але як же ще можна потрапити туди? — спитав Г. Г.

— Ну-у-у, — хитро примружився Етельред, — це вже ні, цього вже я вам не скажу. Ні-ні, я не з тих яких-небудь перекинчиків.

— Перебіжчиків, — виправив Пітер.

— І не з отих теж, — сказав Етельред.

— Я тобі не вірю, — сказала Пенелопа. — Відколи ми тебе схопили, ти тільки й робиш, що брешеш, і це тільки чергова твоя брехня, як перед тим про нейрохірурга. Ти постійно свідомо брехав нам про те, хто ти й що ти, й тепер знову брешеш, нібито є якийсь інший вхід у Замок Василісків.

— Я не брешу, панночко, повірте, — заголосив Етельред. — Може, я й збрехав вам раз чи два про те, хто я і що я, але тепер кажу чистісіньку правду: в Замок можна потрапити через ринви.

— Браво, Пенні! — вигукнув Пітер.

— Вельми розумно, — підхопив Папуга.

— Блискуче, — сказав Г. Г.

— Агов, — запротестував Етельред, який зненацька зрозумів, що він накоїв. — Як вам не сором, панночко, хіба це гарно?

— Так само гарно, як тобі шпигувати за нами, — відрубала Пенелопа.

— Але ж це мій фах — я професійний шпигун, — заперечив Етельред. — А ви не мали права хитрощами виривати в мене зізнання.

— Ну, пробач, будь ласка. Я думаю, це було необхідно, — сказала Пенелопа. — До того ж, нікого це не здивує, бо ти справді поганий шпигун.

— Гей, мені здається, несправедливо так казати, бо я встиг закінчити тільки половину курсу, — ображено відповів Етельред. — Насправді я просто супер. Я чудово вмію перевтілюватись в угорського риботорговця, батька трьох дочок, удівця — він у мене як живий! Зрештою, так каже моя мама. Ви не хотіли б послухати? Або ще я можу зобразити польського графа, для якого настали чорні часи і йому довелося продати свій замок зі всією начинкою.

— Якось іншим разом, — перебив його Папуга. — А зараз ми хочемо знати, як потрапити в ринву.

— Агов, — у котре буркнув Етельред, — навіть не чекайте, що я відкрию вам усі секрети.

— Здається мені, — Пенелопа підморгнула Папузі, — Етельред не усвідомлює, що ми пропонуємо йому дуже важливу роботу.

— Як це? Мені? — спантеличено перепитав Етельред. — Яку роботу?

— Професійного контршпигуна, — незворушно відповіла Пенелопа.

— Тобто це я буду ким? — розхвилювався Етельред, аж його очі зробилися ще банькатіші. — А що воно таке?

— Це найважливіший різновид шпигунства, уяви собі, — відповів Пітер.

— Так, — підхопив Саймон, — надзвичайно важлива робота.

— Ого! — видихнув вражений Етельред. — Ну, то як ця робота робиться?

— Отак: ти вдаєш, нібито й далі шпигуєш за нами на користь василісків, — пояснила Пенелопа. — Тим часом насправді ти шпигуєш за василісками для нас. І тому тепер тебе називатимуть ас-контррозвідник Ікс.

— Нове ім’я? — спитав Етельред. — Але чому саме ас-контррозвідник Ікс? Чому мені не можна залишити моє власне ім’я?

— Тому, що аси контррозвідки ніколи так не роблять, — сказав Пітер. — Вони занадто важливі персони, щоб залишати собі звичайні імена.

Етельред кілька хвилин розмірковував.

— А маскування мені знадобиться, га? — нарешті спитав він. — Бо маскування — це мій коник, справді, тож я не хотів би його занехаяти.

— Аякже, звичайно, тобі доведеться маскуватися, — сказала Пенелопа, — і найчастіше доведеться носити по-диявольському хитре й підступне маскування.

— Яке ж, яке, кажи мерщій! — не витримав Етельред. Очі його від запалу мало не вилізли з орбіт.

— Ти будеш маскуватися під себе, — відповіла Пенелопа. — Будеш справжньою жабою.

— Це вже занадто! Ті василіски прекрасно знають, що я жаба, — запротестував Етельред.

— У цьому, власне, й полягають диявольські хитрощі, — втрутився Саймон. — Бо під личиною жаби буде насправді чаїтися ас-контррозвідник Ікс.

— Ага! — вигукнув Етельред, і обличчя його засяяло. — Ага, це вам не дурничка, це навіть вельми розумно. Супер, це якесь найшпигунськіше шпигунство, яке тільки може бути!

Діти полегшено зітхнули, а Папуга і Г. Г. перезирнулися.

— Отже, ти погоджуєшся зайняти цю високу посаду? — уточнила Пенелопа.

— Авжеж, панночко, залюбки, — очі Етельреда сяяли. — І ще дозвольте сказати, панночко, що мені буде дуже приємно нести службу з кимось таким, як ви, з отакою гарненькою, такою розумною — точнісінько, як я.

— Щиро дякую вам, — промовила Пенелопа, ледве тамуючи сміх. — А тепер, якщо Г. Г. буде такий ласкавий і дасть нам що-небудь попоїсти, ми зможемо попрацювати над планом нашої операції.

Тоді всі знову повернулися до вітальні й Пенелопа допомогла Г. Г. подати на стіл розкішний обід, який складався з овочевого супу, ягняти, запеченого з зеленим горошком, печеної картоплі, присмаченої маслом і сметаною, а на десерт — свіжі полуниці зі збитими вершками та меренгою, а на додачу — морозиво.

— О-о-о, яка смакота! — простогнав Пітер, доїдаючи другу порцію полуниць.

— Так-так, це, власне, один із тих невеличких банкетів, які Г. Г. так любить інколи влаштовувати, — сказав Папуга. — Він справді неперевершено готує. Ну, і звичайно, мушу визнати, місячна морква також цьому сприяє — її можна додавати до всього.