Читати книгу - "Темрява на світанку"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Іван? – здивовано перепитав Степаняк.
– Іван – чоловік Соні, моєї двоюрідної сестри. Це на їхньому весіллі я востаннє їла фаршировану щуку. Пам’ятаєш, я говорила? І до їхньої квартири звідси – двадцять хвилин ходу, а платня – всього п’ятсот купонів на місяць, з опаленням включно.
Її ентузіазм передався йому. Можливо, Лесь мав рацію і переїзд до Кристіни обмежить його спосіб життя.
– Ти ангел, Маріє. Коли ми йдемо?
– У п’ятницю, після роботи. Я поведу тебе.
Коли Марія пішла, Степаняк повернувся думкою до танців у День референдуму й до неприязного Мельника. Усмішка повільно зморщила його обличчя. Він підняв слухавку, набрав номер готелю «Жовтневий», щоб поговорити з представником телекомпанії Сі-Ен-Ен Девідом Меєрсом.
Ще ширше Степаняк усміхався, коли потім зателефонував Кристіні Лесин. О десятій ранку вона була ще в ліжку. Він заговорив низьким, воркуючим голосом.
– Чарівний принц турбує своїм раннім дзвінком... Ні, просто зараз прийти й зробити цього не можу, – він засміявся. – Одна людина запропонувала мені квартиру... Ні, це не схоже на те... Так, я знаю, я говорив, що переїду до тебе, але... Послухай мене, Кристіно... Це п’ять хвилин ходу до роботи... Ні, почекай, послухай, будь ласка, я ще хочу сказати, що Сі-Ен-Ен... Вірно. Я обіцяв познайомити тебе з кимось із британських редакторів, але тепер маю кращу ідею. Гадаю, з твоєю зовнішністю ти чудово підійдеш для телебачення і подумав, що зміг би рекомендувати тебе бригаді Сі-Ен-Ен, але якщо ти відчуваєш, що я... Сьогодні... Звичайно, я зараз на роботі. Чекай на мене у валютному барі готелю «Либідь» о пів на шосту... Я теж.
Він поклав трубку й переможно вдарив кулаком повітря. Інтимна розмова й убито відразу трьох зайців, що завжди приємно.
* * *– Слава богу, ви прийшли, – сказав Меєрс. – У нас тут виникла проблема.
Крім Меєрса, в конференц-залі Руху, на першому поверсі поруч із своїм обладнанням байдикували звукооператор, інженер-освітлювач і телеоператор СіЕн-Ен. Дві дівчини з прес-бюро старанно рівняли ряди стільців перед сценою, на якій стояв стіл, а за ним був розгорнутий великий синьо-жовтий прапор.
– Я готовий вирішити всі ваші проблеми, – широко всміхнувся Степаняк.
– Тут ніхто не знає англійської, – сказав Меєрс із зрозумілим нетерпінням людини, яка звикла до американської діловитости, – ці дві дівчини готують місця для п’ятдесяти чоловік замість інтерв’ю з одним, а той серйозний хлопець вештається мов неприкаяний.
– Все буде гаразд, – відповів Степаняк. – Для вас поставимо стілець перед столом, щоб на задньому плані був прапор, а серйозний хлопець – один з тих, у кого ви збираєтеся брати інтерв’ю.
– У нього? Чекайте, ради бога. А не можу я зустрітися з Романом Бондарем або з кимось із відомих?
– Ярослав Мельник – голова Комісії безпеки Руху. Саме його ви можете запитати про звільнення російських солдатів з української армії.
– Гаразд. Чарлі, чому й досі не встановлені мікрофони?
– Ви ж ніколи не слухаєте, – відказав Чарлі. – Два настільні мікрофони украли в Москві, один нашийний – зламаний, і ми не можемо закріпити його в цьому забутому богом місці. У нас лишилося два нашийні мікрофони й один на жердині.
– Вияви трохи ініціативи, Чарлі. У мене буде один нашийний мікрофон, другий – у містера Степаняка, а для того, хто буде на протилежному боці столу, використайте мікрофон на жердині.
Минула ще година, перш ніж звук та освітлення задовольнили Чарлі та освітлювача, якому довелося стояти на стільці й тримати лампу.
– Гадаєте, можна починати? – запитав Меєрс, сідаючи за стіл навпроти Мельника, який підозріливо стежив за метушнею.
– Авжеж, – відповів Чарлі.
– Готово, Тарасе? Гаразд. – Меєрс звернувся до Мельника: – Чому мав померти генерал Марченков?
Степаняк переклав запитання і Мельник почав відповідати:
– Запитання поставлене неправильно. Щоб зрозуміти ситуацію, в якій зараз перебуває Україна, вам треба зрозуміти ситуацію, що існувала в Україні до 1939 року.
За дві хвилини Меєрс підняв догори вказівний палець. Степаняк і далі перекладав монолог Мельника.
– На бога, скажи йому, щоб говорив по суті. Тут усі такі балакучі? Не дивно, що нічого не робиться.
Минуло півгодини. Чарлі тримав жердину мікрофону з ентузіазмом рибалки, який намагається впіймати окуня на дні висохлої річки. В освітлювача скаламутніли очі, а оператор зауважив:
– Цілих тридцять дві хвилини зйомки, а з вашого боку ніякої реакції.
– Вам потрібна моя реакція? Я вам її висловлю. Я одержував кращу плівку від клятих інтерв’ю.
– Що далі? – запитав Степаняк.
– Як це розуміти, містере Степаняк? – Меєрс підвівся. – Це найкраще, що ви можете зробити?
– Так. Якщо лише ви не бажаєте зустрітися з жінкою, яка знайшла тіло замордованого Марченкова.
– Ви серйозно? Чого ж у біса ми чекаємо? Еде, більше плівки не витрачай.
Кристіна Лесин чекала в темному валютному барі на другому поверсі готелю «Либідь». На ній був елегантний вовняний костюм, а вимощені за модою кінця вісімдесятих років плечі надавали їй вигляду ділової жінки. Меєрс оглянув Кристіну з голови до ніг і сказав:
– Приємно з вами познайомитися, Кристіно. Що вам замовити? Чарлі, тут сто доларів. Замов напої, а для мене віскі з содовою. У мене пересохло горло.
Чарлі щось буркнув, узгодив замовлення й пішов до маленького соснового шинквасу, а Степаняк повів усіх до столу біля дверей.
Лесин нічого не додала до звіту, опублікованого в «Кореспонденті». Меєрс допив третю порцію віскі й звернувся до Степаняка:
– Мені потрібно щось нове. Тут я не почув нічого, що міг би використати. А все оте історичне багно, почуте від Мельника, – марна витрата плівки.
– Ви не можете чекати від Ярослава відвертости на цій стадії,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темрява на світанку», після закриття браузера.