read-books.club » Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 92
Перейти на сторінку:
разі, квапитися не годиться. Всяка помилка непростима, але помилитися у такій справі — злочин.

— Чорти його батька знають, — не стримався Сабо. — Невже це не він? Якби мені його ще раз побачити! Справді, чортівня якась!

— Лайоше, — дорікнула Териз. — Ви забуваєте, що поруч — жінка.

— А ви раніше самі з ним поговоріть, — порадив Хорват, — підійдіть і поговоріть. І все з'ясується. Простіше простого.

— Я тому й затримався, що шукав його, — безпорадно розвів руками Лайош. — І марно!..

Сабо і сам почав сумніватися, а Імре Хорват зовсім збив його з пантелику. Й справді, яка це велика несправедливість — скривдити невинну людину. Навіть коли потім виявиться, що це помилка, і чесне ім'я буде відновлене! Образа підозрою дуже болюча, і від неї надовго залишається на душі рубець.

Лайош на мить уявив себе на місці несправедливо звинуваченого, і йому стало ніяково.

Перший порив минув, і він роздумав наздоганяти перекладача, який з групою пішов уперед.

Імре Хорват немов підслухав його думки.

— Не хвилюйтеся, Лайоше, — сказав він. — Заявити ніколи не пізно. Постарайтеся ще раз побачити цього чоловіка і прямо спитайте його… Зараз не встигнете, будемо назад їхати, вирветеся на годинку. Головне у такій справі — не квапитися. А чернець цей нікуди не дінеться, поки будемо повертатися… Якщо він тридцять років тут живе…

Лайош кивнув. У душі він був вдячний Імре, який ніби скинув з нього камінь і, радячи почекати, цим самим дозволяв поки що спокійно продовжувати цікаву подорож по Радянському Союзу.


2

Привітавшись, Коваль опустився на гарячий від сонця стілець.

— Ну як? Готові висновки експертизи? — спитав начальника карного розшуку.

Капітан Вегер понуро потер лоба:

— Готові, товаришу підполковник. Але така заплутана справа…

— Подивимося, що нам пишуть любі експерти.

— Ось, будь ласка. — Вегер видобув із сейфа синю папку і почав гортати її. — На скалках розбитої чарки, пишуть, відбитки пальців Каталін Іллеш, на цілій — невідомої особи. Значить, випивали вдвох…

— Це й так ясно, — пробурчав Коваль.

— Ці відбитки є і на інших предметах у вітальні, а також — на ручці вхідних дверей зсередини… Ось іще про загибель Іллеш та її дочок. Господиню задушили шкіряним паском; його знайшли на підлозі вітальні. Про смерть молодшої доньки Ілони пишуть, що удар ножа був точний, прямо в серце — зроблений досвідченою рукою, так би мовити, не дилетанта. Смерть настала миттєво, вві сні.

Коваль кивнув. Згадалося, у меншої дівчинки, коли оглядав трупи в морзі, був спокійний, мирний вираз обличчя — жоден м'яз не встиг здригнутися.

Спогад був тяжкий, і підполковник дужче насупився.

Капітан Вегер не зрозумів гримаси Коваля і замовк, запитально поглядаючи на нього. Той махнув рукою, мовляв, продовжуйте.

— А старша, Єва, очевидно, прокинулася і чинила опір. У неї порізана рука, лице. Два удари ножа — в серце. Смертельні.

— Ніж! — зітхнув Коваль. — Якби знайти цей ніж.

— Шукаємо, Дмитре Івановичу.

— Ніж може дуже багато дати. До речі, як вважаєте, вбивця був один?

— Поки що всі дані за це.

— Так, ніж, — задумливо повторив Коваль. — Якщо це кустарний — вивчення його допоможе вийти на того, хто виготовив.

— Певно, що кустарний. Експертиза вважає — з німецького штика. Є дані, що він належав Каталін і її другий чоловік Андор Іллеш колов ним свиней. У всякому разі, їхнього різницького ножа поки що не знайшли.

Коваль узяв до рук акт експертизи.

— Цей ніж — зараз найголовніше.

— Ми всю навколишню місцевість обнишпорили, до самої Латориці, у сусідніх дворах побували. У каналі, що поряд двору Іллеш, на сто метрів вліво і вправо по дну пройшли. Знайшли кеди. Віддали на експертизу, чекаємо висновків. А ножа немає…

— Думаєте, вбивця викинув ніж десь поблизу?

— А навіщо він йому, цей речовий доказ?

— Маєте рацію, Василю Івановичу. Вбивця часто намагається позбутися усього, що зв'язано із його злочином, особливо знаряддя: ножа, пістолета тощо. Психологічно це цілком пояснимо. Викинувши ніж, одяг, у якому вчинив злочин, він ніби відхрещується від свого вчинку і каже своїй лихій долі: я — не я, і хата не моя, і не було нічого, це все мені привиділося — жахливий сон, що безслідно минув… Тільки, Василю Івановичу, ніж він, мабуть, викине не тут, а десь далі…

— Можливо, Дмитре Івановичу, але хочу надіятись, що він все-таки десь поблизу і ми його знайдемо. Відбитки пальців на держаку дадуть відповідь: чи той убивця, хто пив із Каталін. На першій оперативці прокурор Стрілець висловлював думку, що могли в домі пити й раніше, до того, як з'явилися убивця. Але Тур з ним не погодився.

— Все може бути, Василю Івановичу. Поки що будемо все припускати. Будь-яку фантазію, навіть нісенітницю з першого погляду. Можливо й таке: окремо — гість, окремо вбивство та пограбування. Не будемо все валити в одну купу… Так, треба й далі шукати ніж… А раптом і справді пощастить, Василю Івановичу, а раптом… Ну, а як із слідами? Добре, що земля тієї ночі була вогка після дощу.

— Слідів більше ніж достатньо! Останні за часом чотири пари найбільш помітні: дві пари ведуть від паркана до ґанку і назад. Ті самі сліди виявлено і перед парканом, там же свіжий недопалок «Прими». Отже, стрибали через паркан. Факт, що не йшли через хвіртку… Так, Дмитре Івановичу?

Коваль кивнув.

— Що про них можна сказати, про

1 ... 23 24 25 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"