Читати книгу - "Тіні над Латорицею"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чорти його батька знають, — не стримався Сабо. — Невже це не він? Якби мені його ще раз побачити! Справді, чортівня якась!
— Лайоше, — дорікнула Териз. — Ви забуваєте, що поруч — жінка.
— А ви раніше самі з ним поговоріть, — порадив Хорват, — підійдіть і поговоріть. І все з'ясується. Простіше простого.
— Я тому й затримався, що шукав його, — безпорадно розвів руками Лайош. — І марно!..
Сабо і сам почав сумніватися, а Імре Хорват зовсім збив його з пантелику. Й справді, яка це велика несправедливість — скривдити невинну людину. Навіть коли потім виявиться, що це помилка, і чесне ім'я буде відновлене! Образа підозрою дуже болюча, і від неї надовго залишається на душі рубець.
Лайош на мить уявив себе на місці несправедливо звинуваченого, і йому стало ніяково.
Перший порив минув, і він роздумав наздоганяти перекладача, який з групою пішов уперед.
Імре Хорват немов підслухав його думки.
— Не хвилюйтеся, Лайоше, — сказав він. — Заявити ніколи не пізно. Постарайтеся ще раз побачити цього чоловіка і прямо спитайте його… Зараз не встигнете, будемо назад їхати, вирветеся на годинку. Головне у такій справі — не квапитися. А чернець цей нікуди не дінеться, поки будемо повертатися… Якщо він тридцять років тут живе…
Лайош кивнув. У душі він був вдячний Імре, який ніби скинув з нього камінь і, радячи почекати, цим самим дозволяв поки що спокійно продовжувати цікаву подорож по Радянському Союзу.
2
Привітавшись, Коваль опустився на гарячий від сонця стілець.
— Ну як? Готові висновки експертизи? — спитав начальника карного розшуку.
Капітан Вегер понуро потер лоба:
— Готові, товаришу підполковник. Але така заплутана справа…
— Подивимося, що нам пишуть любі експерти.
— Ось, будь ласка. — Вегер видобув із сейфа синю папку і почав гортати її. — На скалках розбитої чарки, пишуть, відбитки пальців Каталін Іллеш, на цілій — невідомої особи. Значить, випивали вдвох…
— Це й так ясно, — пробурчав Коваль.
— Ці відбитки є і на інших предметах у вітальні, а також — на ручці вхідних дверей зсередини… Ось іще про загибель Іллеш та її дочок. Господиню задушили шкіряним паском; його знайшли на підлозі вітальні. Про смерть молодшої доньки Ілони пишуть, що удар ножа був точний, прямо в серце — зроблений досвідченою рукою, так би мовити, не дилетанта. Смерть настала миттєво, вві сні.
Коваль кивнув. Згадалося, у меншої дівчинки, коли оглядав трупи в морзі, був спокійний, мирний вираз обличчя — жоден м'яз не встиг здригнутися.
Спогад був тяжкий, і підполковник дужче насупився.
Капітан Вегер не зрозумів гримаси Коваля і замовк, запитально поглядаючи на нього. Той махнув рукою, мовляв, продовжуйте.
— А старша, Єва, очевидно, прокинулася і чинила опір. У неї порізана рука, лице. Два удари ножа — в серце. Смертельні.
— Ніж! — зітхнув Коваль. — Якби знайти цей ніж.
— Шукаємо, Дмитре Івановичу.
— Ніж може дуже багато дати. До речі, як вважаєте, вбивця був один?
— Поки що всі дані за це.
— Так, ніж, — задумливо повторив Коваль. — Якщо це кустарний — вивчення його допоможе вийти на того, хто виготовив.
— Певно, що кустарний. Експертиза вважає — з німецького штика. Є дані, що він належав Каталін і її другий чоловік Андор Іллеш колов ним свиней. У всякому разі, їхнього різницького ножа поки що не знайшли.
Коваль узяв до рук акт експертизи.
— Цей ніж — зараз найголовніше.
— Ми всю навколишню місцевість обнишпорили, до самої Латориці, у сусідніх дворах побували. У каналі, що поряд двору Іллеш, на сто метрів вліво і вправо по дну пройшли. Знайшли кеди. Віддали на експертизу, чекаємо висновків. А ножа немає…
— Думаєте, вбивця викинув ніж десь поблизу?
— А навіщо він йому, цей речовий доказ?
— Маєте рацію, Василю Івановичу. Вбивця часто намагається позбутися усього, що зв'язано із його злочином, особливо знаряддя: ножа, пістолета тощо. Психологічно це цілком пояснимо. Викинувши ніж, одяг, у якому вчинив злочин, він ніби відхрещується від свого вчинку і каже своїй лихій долі: я — не я, і хата не моя, і не було нічого, це все мені привиділося — жахливий сон, що безслідно минув… Тільки, Василю Івановичу, ніж він, мабуть, викине не тут, а десь далі…
— Можливо, Дмитре Івановичу, але хочу надіятись, що він все-таки десь поблизу і ми його знайдемо. Відбитки пальців на держаку дадуть відповідь: чи той убивця, хто пив із Каталін. На першій оперативці прокурор Стрілець висловлював думку, що могли в домі пити й раніше, до того, як з'явилися убивця. Але Тур з ним не погодився.
— Все може бути, Василю Івановичу. Поки що будемо все припускати. Будь-яку фантазію, навіть нісенітницю з першого погляду. Можливо й таке: окремо — гість, окремо вбивство та пограбування. Не будемо все валити в одну купу… Так, треба й далі шукати ніж… А раптом і справді пощастить, Василю Івановичу, а раптом… Ну, а як із слідами? Добре, що земля тієї ночі була вогка після дощу.
— Слідів більше ніж достатньо! Останні за часом чотири пари найбільш помітні: дві пари ведуть від паркана до ґанку і назад. Ті самі сліди виявлено і перед парканом, там же свіжий недопалок «Прими». Отже, стрибали через паркан. Факт, що не йшли через хвіртку… Так, Дмитре Івановичу?
Коваль кивнув.
— Що про них можна сказати, про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.