Читати книгу - "Чарівна діброва"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У той час, коли батько відпочивав, Деві далі рубав дрова. На велику колодку він клав порізані кругляки і, замахуючись, вдаряв сокирою: бах! ах! — лунав відгомін лісом. Щоправда, робота не йшла дуже шпарко, але, як на шістнадцятилітнього хлопця, і так було добре. Він усміхався до своєї праці, мабуть, був задоволений своєю вправою, і приємно було йому почувати себе здоровим і кріпким. Час від часу переставав рубати, промацував свої біцепси і думав про завтрішній бейзбол.
Дрова він рубав дрібно, тільки так, щоб куски придавалися до ватри чи, як кажуть американці, файєрплейс. Набравши дров, він заніс у хату і, зайшовши до кухні, підкинув нове поліно, поправивши гачком те, що дотлівало. На ділі, це не була кухня, лише простора кімната, подовгувата, де в одному кінці була піч і водопровід, а в другому камін, під стінами фотелики й канапка, шафки з книжками й журналами. Пані Бравн якраз розкрила книжку про птахів і вишукувала тих, що їх помітила на Діброві. Тепер якраз весна, і багато з них, повернувшись із півдня, будують гнізда. Ось тут, на дереві, зараз біля входу до хати балтімор оріол має гніздечко, він так мило співає.
— Маємо двох синів. Оцей, молодший, ходить до гайскул, а старший студіює металюрґію; його нині тут немає, бо має іспит і дуже багато науки. А Дейвід дуже пильний і амбітний. Знаєте, вони обидва адоптовані. Ми їх взяли з дому для сиріт, коли вони мали по кілька днів віку. Я виховала їх, і вони мої. І вони це знають, і вони люблять нас і шанують. Вони такі добрі діти, що ліпших не може бути.
— То добре, дуже добре. Виховати дітей — це нелегка справа. Ви он гляньте на ваших сусідів: як багато турбот спричиняють їм їхні діти! Ви перші, що не нарікаєте на них. Ваші сусіди також кажуть, що їхні діти не люблять їхати з ними на Діброву, а от ваші…
— Та наші теж воліли б, щоб це було велике озеро, щоб на ньому були моторівки, і щоб можна було бігати по озері на водяних лещатах. Алеж ми купили цей закуток тут, довідавшись про нього від мого брата, і нам тут добре, затишно й приємно. Знаєте, мій чоловік хворіє…
— Так, пан розказував мені. То добре, що ви задоволені дітьми і своїм милим закутком. І приємно, що ваш дім крайній, що ліс є вашим сусідом. Не великий він і не багато в ньому звірів, все ж можна спостерігати деяких з тих, що там живуть. А восени ростуть гриби.
Пан Бравн зайшов у хату, щоб узяти собі пляшку кока-коли, і пристав до розмови.
— Для людей, що не цікавляться природою, тут наче б нема нічого помітного. Але я завжди знайду собі щось нове, щось із життя природи та її дітей-звірів. Ось, наприклад, пливемо ми човном, і чую ніби плач дитини. Кажу до хлопців: «Веслуйте швидко до берега, там десь щось сталося, якась дитина квилить…» Підпливаємо, знаєте, до берега, а на ньому — що б ви подумали? — вуж завдовжки з одного ярда держить в роті жабу. А вона так кричала, наче дитина квиліла. Я ніколи не повірив би, що жаби так кричать. Коли ми наблизились, вуж поповз у траву, і там уже вмовкло квиління жаби — певно, з’їв її.
— Має право: це його добич і його харч. Так у природі зберігається рівновага: кожне має ворога, що його нищить. Так виникає цілий ланцюг, яким пов’язані тварини між собою та контролюють одні інших. Це нагадує вірш Августа де Морґана:
Великі блохи мають малих бліх На своїх спинах. Малих бліх кусають менші блохи, І так у нескінченність…— Тільки люди вирвалися з-під того правила.
— О, ні, так добре нема. Ми маємо також наші бактерії і віруси, і всілякі склерози, і… ви маєте свою спину. А ваші фармацевтичні фірми роблять ліки, ви їх продаєте, і так воно знову, як з тими блохами…
Панство Бравн сміються, Деві бере весла й виходить на озеро. Довкола хати кружляють ластівки. Вони зліпили гніздечко у панства Бравн під дахом хати над самими
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна діброва», після закриття браузера.