Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сьогодні ж д’Артаньян здавалася зовсім не опасистою, а просто помірно вгодованою, навіть майже стрункою. Зник не тільки дефект верхньої губи, але тепер вже і припухлість щік. От що робить із жінкою навіть легкий грим! Ну що тут скажеш: артистка…
– Отже, насамперед ви хочете довідатися, хто саме вбив мадам звідницю? – запитав Араміс Олега, ледь вони переступили поріг робочої кімнати. «Мушкетери», які сиділи на диванчику, швидко перезирнулися й чогось запосміхалися.
– Про вбивцю треба було розповісти, коли ми вчора по телефону розмовляли, а сьогодні мене інше хвилює: з дівчинкою що сталося?
– З донечкою цієї мерзотниці?
– Ну, про небіжчиків треба або добре говорити, або…
– Здається, якщо вбита була мерзотницею, то називати її інакше немає жодного сенсу, – похмуро пробурмотів Атос, дивлячись на зчеплені в замок пальці.
– Я розумію ваші почуття до цієї жінки, проте…
– Якщо пана власкора це заспокоїть, то з дівчинкою все гаразд. За винятком того, зрозуміло, що відтепер її вихованням займеться рідна тітка: адже не в сільську глухомань до дідуся з бабусею везти зразкову вихованку дитячої Академії мистецтв!
– А батько дівчинки?…
– У молоді роки з покійною вербувальницею один негідник повівся не дуже добре, відтоді вона мужчин і зненавиділа. Доню завела вже в літньому віці винятково для власного задоволення, скориставшися послугами анонімного донора сперми. От до чого дійшов прогрес.
– У жінок є така штука, як «біологічні годинники». Якщо він спрацює, тут уже хоч на вухах стрибай, а крихітку свою заведи, – глибокодумно додала д’Артаньян. – Отже, мадам діяла згідно з власними уявленнями про те, що є «добре» і що «зле».
– Це тому вона інших жінок не жаліла? – похмуро спитав Олег.
– І тому також. Але в кожному разі, цієї мерзоти більше немає. І нікому більше вона долю не спаскудить.
– То її дочка…
– Послухайте-но, вам же зрозуміло сказали: тепер вихованням дівчинки займеться тітка, – повторив Атос. – Дитина жива-здорова, окрім загибелі матері, з нею все повністю гаразд. Зате прекрасну квартиру після матусі успадкує, бо ця гнида про заповіт завчасно подбала. І навіть свою обожнювану Академію мистецтв відвідуватиме ще цілий рік: навчання ж бо проплачено…
– Тобто гроші з рахунку Академії вимагати назад не стали?!
– Пхе, як ви собі це уявляєте? Хто в наш жорстокий час погодився б добровільно віддати гроші, що надійшли на його рахунок!..
– І все-таки мені шкода дівчинку, – якомога жорсткіше мовив журналіст. Атос лише руками розвів:
– А мені от уявляється, що якби всю цю кашу заварили не ми, а якісь інші люди, то вони насамперед викрали б дівчинку. Це ж найлегше: вкрасти і змусити відповісти за брудні діяння негідниці-матусі дитину, яка до цих діянь зовсім не причетна, окрім самого факту своєї появи на світ!.. Але ми, майте на увазі, на це не пішли. Ми ж не негідники якісь, не нелюди, не розбійники з великої дороги – поцінуйте хоча б це.
Трохи помовчали, потім Олег сказав:
– Добре, оскільки з дівчинкою всі гаразд, скажіть, чому мадам убили, а не стали з неї гроші вимагати?
– Вона давно на гачку висіла, отже і не стали, – охоче пояснив Атос.
– Як, тобто, на гачку? На якому? У кого?
– Це для нашої справи несуттєво.
– І все-таки?…
– Ну добре, добре! Тільки коротко… – здався «мушкетер». – Загалом, якщо без подробиць, то за нашою мадам вже значилися два проколи, що їх пробачили й потихеньку зам’яли. Але завдяки витівці нашої д’Артаньян, кількість проколів зросла до трьох. А за таке вже не розбираються, не вибачають – за таке просто, без фантазій убивають.
– Отже, мадам вербувальниця була приречена?…
– Ясна річ! Від самого початку, – розплився у посмішці Атос. – Інакше ми не бралися б за справу, якби не впевненість у кінцевому результаті.
Ще трохи помовчали. «Мушкетери» терпляче чекали, доки Олег переварить почуте.
– Ну, припустімо, про інші проколи мадам, які їй пробачили, мені знати необов’язково… Але ви сказали, що вбили її тупо й без фантазій…
– Я сказав «просто», а не «тупо», – уточнив Атос.
– Ну добре, добре, не чіпляйтеся до слів! Отже, ви знаєте, як убили вербувальницю?
– Зрозуміло, знаємо. Адже особисто мені з відомих причин хотілося насолодитися найменшими подробицями цього процесу.
– І мені також, – додала д’Артаньян. – Тому можливість відстежити саме вбивство Араміс нам люб’язно забезпечив.
Геній технічних наук підвівся, злегка вклонився і знов опустився на стілець біля увімкненого, але сплячого комп’ютера.
– Як же все сталося?
– Повторюю: просто й без фантазій. Пізнім вечором, майже вночі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забути неможливо зберегти», після закриття браузера.