Читати книгу - "Потапов, до дошки!"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сьогодні гра не клеїлася. І все через Льонька.
— Цур, я — головний спецназівець із «Альфи»! — як завжди вигукнув Женька.
Але Льонько замість узвичаєного: «Цур, я бандит», — неочікувано заявив:
— Чого це весь час ти з «Альфи»? Сьогодні, цур, я буду спецназівець.
— Тобі бандитом бути більше підходить, — сказав Женька.
— Чому це? — обурився Льонько.
— Тому що ти бритоголовий.
— А спецназівці що, патлаті? Раз так, то я взагалі грати не буду, — надувся Льонько.
Якийсь час вони сиділи мовчки, а потім Женька пішов на поступки:
— Добре, давай, щоб усе було по-чесному, один одному завдання задавати. Хто виконає, той і буде спецназівцем. Зможеш десять разів підтягтися?
Льонько підійшов до поперечини, поплював на руки, підстрибнув і почав підтягуватися. Сім разів він здолав з легкістю. Далі справа просувалася тяжче. Однак Льонько зміг підтягтися увосьме. Дев'ятий раз дався йому через силу, а на десятий — руки в нього ослабли, і Льонько зістрибнув на землю.
— Теж мені з «Альфи», — посміхнувся Женька.
— А ти сам спробуй, — огризнувся Льонько.
Женька з тугою подивився на турнік. Він і один раз підтягувався через силу, тому вирішив, що краще пропустити це зауваження повз вуха.
— Чого це я буду свою команду виконувати? — сказав він. — Якщо хочеш спецназівцем бути, придумай завдання, а то я ж за нього ще й думати повинен.
Льонько став міркувати, що б таке скомандувати, але тут Женька випалив:
— А давай я на одній ніжці прострибаю до паркану й назад, — і, не чекаючи на Льонькову згоду, хоробро пострибав.
— Ні, так нечесно. До паркану кожний дострибати може, — схаменувся Льонько.
— Ну, тобі не вгодиш, — хмикнув Женька.
І раптом запитав: — Слухай, Льонько, а ти прийомчики знаєш?
— Які прийомчики?
— Карате, наприклад, як у фільмах.
— Ні, не знаю, — чесно зізнався Льонько.
— Як же ти тоді спецназівцем збираєшся бути, якщо прийомів не знаєш? Тебе ж будь-який лох завалить. — Женька заліз на ослін і подивився на Льонька згори.
— Можна подумати, ти знаєш, — сказав Льонько.
— Поб'ємося об заклад, що знаю! Дивися!
Женька зістрибнув з ослона й, войовничо вигукнувши, почав вимахувати руками й ногами, час від часу скрикуючи, роблячи випад ногою вбік і збиваючи невидимого супротивника. У нього добре виходило. Льонько із заздрістю дивився на друга.
— Бачив? — запитав Женька. — Без прийомів ти нікуди. Без прийомів тебе кожний побити може. Але ти не впадай у відчай. Хочеш, я тебе навчу?
— Хочу! — зрадів Льонько, і навчання почалося.
— Дивися, як треба! — сказав Женька й почав гримасувати.
— А пики кривити навіщо? — запитав Льонько.
— Сам ти пика. Це психологічна атака, зрозуміло? Спочатку головне — нагнати на супротивника страху. Для цього є спеціальні страхітливі крики. Ось так: й-а-а!!! — закричав Женька. — А тепер ти.
— Й-а-а!!! — загорланив Льонько.
— Голосніше! Й-а-а!!! — волав Женька.
— Й-а-а!!! — на все горло підвивав йому Льонько.
Льонькові таке навчання дуже подобалося. І, як видно, не одному йому, тому що вони стали прикладом для наслідування. З вікна першого поверху висунулася бабця й також закричала:
— Щоб вас, окаянних! Ні вдень, ні вночі від вас спокою немає. То хоч у школі півдня сидять, а влітку так цілісінький день гамір стоїть. Ану, марш звідси. Ти ба що задумали, прямо під вікнами репетують.
Коли їх прогнали ще з двох місць, Льонько запитав:
— А може, можна без лементу?
— Ти що, це ж найголовніше! Класно в нас виходить! Бачив, як усі засмикалися?
Так чи інакше, але тренуватися біля будинку їм не давали, і хлопці вирішили піти на пустир, що дивом зберігся серед висотних будинків.
Це було найбільш підхоже місце для страхітливих вигуків. «Каратисти» репетували й брикалися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потапов, до дошки!», після закриття браузера.