Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"

Однією з характерних рис колонізації є мирне вирішення проблем, точніше — примусово мирне. Захід має потужний економічний, ідеологічний і політичний потенціали, щоб примусити обрану країну йти шляхом, який він визначить. А якщо потрібно, як у випадку з Сербією чи Іраком, може застосувати й силу.

Глобалізація — це особлива форма колонізації, внаслідок якої в колонізованій країні примусово створюється соціально-політичний лад колоніальної демократії. Вона, вважає О. Зінов’єв, “...не є наслідком природної еволюції певної країни з огляду на внутрішні умови та закономірності її історично створеного соціально-політичного ладу. Це щось штучне, нав’язане країні ззовні і всупереч її історичним кореням і тенденціям еволюції. Глобалізація підтримується всією могуттю колоніалізму. До того ж колонізована країна втрачає її попередні міжнародні зв’язки. Через те, що руйнуються блоки країн, а також дезінтегруються великі країни, як у випадку з Радянським Союзом і Югославією. Інколи це робиться задля звільнення якогось народу (зокрема українського) від гніту інших народів. Але частіше ідея звільнення й національної незалежності є ідеологічним засобом маніпулювання людьми”.

За країною з обірваними колишніми зв’язками залишається видимість суверенітету. З нею встановлюються відносини як з рівноправним партнером, для більшості населення зберігаються попередні форми життя. Створюються осередки економіки західного типу під контролем західних банків і компаній. Зовнішні атрибути західної демократії використовуються як засоби для маніпуляції народом. При цьому вражає те, що експлуатація країни в інтересах Заходу здійснюється незначною частиною населення колонізованої країни (колоніальною адміністрацією). Ця частина, що становить компрадорську та гендлярсько-лихварську “еліту”, за рахунок виконання цієї функції має високі прибутки і життєвий стандарт, аналогічний вищим прошаркам населення Заходу.

Колонізована країна доводиться до такого стану, що стає нездатною до самостійного існування. У військовому відношенні вона демілітаризується настільки, що про жоден опір не може бути й мови. Збройні сили виконують роль стримування протесту населення і придушення можливих бунтів. До жалюгідного стану опускається рівень національної культури, а на її місце приходить західна псевдокультура. Населенню подається сурогат демократії у вигляді розбещеності, послабленого контролю з боку влади; доступними стають розваги й системи цінностей, які звільняють людину від самовдосконалення та моральних обмежень.

Ми сьогодні добре знаємо, хто і як розпорядився можливостями, які відкрилися після падіння “тотального контролю” в пострадянському просторі. На руїнах тоталітаризму місцева “еліта” побудувала для себе особливу езотеричну демократію, яка означає ліквідацію державного, соціального, ідеологічного та морального контролю за діяльність привілейованих груп суспільства. Відсутність такого контролю дуже швидко призвела до криміналізації еліти, до вакханалій тіньових практик. Справа не в тому, яка частина кримінальних елементів увійшла до складу “демократичної еліти”. Справа в тому, що ця “демократія” за відсутності будь-яких загальнообов’язкових норм і контролю неминуче породжує криміналізацію.

Напередодні минулорічного святкування Дня незалежності газета “Труд” надрукувала дві невеличкі замітки стосовно сьогоднішнього стану справ і перспектив українського народу. Замітка “По уровню жизни Украина на 80-м месте” досить ґрунтовно показала “досягнення” української владної “еліти” за 11 років правління. “У черговій доповіді стосовно розвитку людства, — пише газета, — співробітники Програми розвитку, що діє при ООН, зокрема наголошують на значному погіршенні умов життя в країнах колишнього Радянського Союзу. Серед 173 країн світу Україна посіла 80 місце, знизившись за роки незалежності приблизно на 20 позицій. Щоправда, Міністерство закордонних справ України вважає, що експерти недооцінили нашу країну й використали застарілі дані”. Список очолюють Норвегія, Швеція й Канада, США на 6 місці, а Великобританія на 13. Серед пострадянських республік: Естонія — 42 місце, Литва — 49, Латвія — 53, Росія — 60. З країн колишнього соціалістичного табору (після України) розмістилися Молдова — 105 місце і Таджикистан — 112.

Газета “Голос України” пише: “Ми серед світових лідерів. За корумпованістю”. Так називається стаття, в якій повідомляється: “За даними організації “Тренспересфі інтернешенл”, Україна у списку найкорумпованіших країн посідає 85-те місце із 102 (чим нижча позиція, тим вищий рівень корумпованості). Крім України, з індексом корумпованості 2,4 на 85-му місці — Грузія та В’єтнам”.

Ще одна стаття газети “Труд”: “Через 120 лет Украйна обезлюднеет”. Тут — інші дуже песимістичні статистичні відомості про Україну. Наведені дані просто вражають: “За перші шість місяців 2002 року кількість населення України скоротилася майже на 200 тисяч чоловік. Кількість померлих перевищує кількість народжених у всіх регіонах України, до того ж багато наших громадян емігрують. Якщо так триватиме й надалі, то через 120 років жити в нашій країні буде нікому”. Станом на 1 липня 2002 року, за даними Держкомстату, в Україні проживає 48,15 млн чоловік.

Факти будуть ще вражаючішими, якщо бодай стисло проаналізувати показники статистичної звітності щодо стану економіки за період 1990-2000 роки.

1. Промислове забезпечення сільського господарства. Зменшилося виробництво: тракторів у 26,3 раза; тракторних сівалок у 28,6; рядових жаток у 65,3; кормодробарок у 21,3; автонапувалок для великої рогатої худоби у 26,9; мінеральних добрив у 2,1; хімічних засобів захисту рослин у 45,9 раза.

2. Виробництво автомобілів знизилось у 6,1 раза; металорізальних верстатів у 28,1; ковальсько-пресових машин у 30,4; вугільних очисних комбайнів у 7,4; рудникових електровозів у 14,6; велосипедів у 148,1; мотоциклів у 567,3; фотоапаратів у 375 разів.

3. Виробництво радіоприймальних пристроїв зменшилось у 21,3 раза; телевізорів у 60,5; магнітофонів у 352; персональних комп’ютерів у 5,1 раза.

4. Виробництво бавовняних тканин знизилось у 15,3 раза; вовняних тканин у 11,1; лляних тканин у 29,8; шовкових у 41; панчішно-шкарпеткових виробів у 11,1; білизняного трикотажу в 37,3; верхнього трикотажу в 9,9; взуття в 14,6 раза.

5. Зменшилося виробництво м’яса в 6,8 раза; ковбасних виробів у 5,1; тваринного масла в 3,3; борошна в 2,5; продукції з незбираного молока в 9,2; жирних сирів у 2,7; цукру-піску в 3,8; крупів у 3,3; консервів у 3,8 раза.

6. Виробництво препаратів для лікування серцево-судинних захворювань зменшилося у 2,4 раза; протитуберкульозних препаратів у 5; вітамінних препаратів у 4,3 раза.

Останніми роками значно знизилося виробництво продукції машинобудування, металообробки, легкої промисловості, збільшилося — чорної металургії, паливної промисловості та електроенергетики. Тобто, згідно