Читати книгу - "Золотий дім"

називається ПРЛ, і таким чином ми врятувалися від величезної снігової бурі. Згодом у місті, яке ми залишили позаду, всі нарікатимуть на повільну роботу снігоочисних машин і з’являться підозри, що це сповільнення умисне і є виявом протесту проти урізання бюджету мером Блумберґом. У Центральному парку випало пів метра снігу, в деяких районах Нью-Джерсі майже метр, і навіть у Маямі то був найхолодніший грудень в історії, хоч це лише означало шістнадцять градусів тепла, середня температура, що не так уже й холодно. Старий винайняв кілька апартаментів у великій резиденції на приватному острові недалеко від Маямі-Біч, і більшість часу ми не страждали від холоду. Петі острів сподобався: єдиним місцем, яке поєднувало його з материком, був поромний причал, і на цю зачаровану землю зась було ступити комусь сторонньому, хіба що за нього замовив слівце хтось із мешканців. Павичі, як із пташиного, так і з людського роду, гордовито проходжалися, не боячись, що за ними спостерігає якесь свавільне око. Багатії відкривали свої коліна й свої таємниці, і ніхто ніколи не пробовкався. Тож Петя зумів переконати себе, що острів — це замкнений простір, і його страх перед перебуванням надворі з гарчанням відступив у тінь.

— О, так ти теж не знаєш, що таке ПРЛ? Приватний реактивний літак, мій дорогенький. Нема за що.

Саме Апу — товариський Апу, а не мій насуплений ровесник Д — запросив мене полетіти разом із ними, а мати сказала мені «Лети», хоч це й означало, що я проведу свята поза домом, «розважся трохи, чом би й ні?». Тоді я не знав, що більше ніколи не зможу привітати вигадане малятко Ісуса чи зустріти справжній Новий рік разом із батьками. Я не міг здогадатися, що трапиться, але все одно відчуваю гірку скруху.

Апу перебував у своїй стихії, базікаючи з багато представленим на острові вінегретом російських мільярдерів і підбиваючи їхніх дружин позувати йому для портретів, бажано не надто обтяженими одягом. Я тюпав за ним услід, наче вірний пес. Дружини мільйонерів не помічали моєї присутності. Це мене влаштовувало: невидимість була станом, до якого я звик і якому в більшості випадків віддавав перевагу.

А Д Ґолден — той узяв із собою Рію, і обоє занурилися одне в одного з головою й трималися здебільшого осторонь. Обслуга обслуговувала, супровід супроводжував, пані Метуші метушилася, її молодша напарниця пані Патяк патякала — і відпочинок Ґолденів минав досить гладко. Я, їхній приручений Тентен, теж був цілком задоволений. А в новорічний вечір на острові влаштували заможну вечірку для його заможних мешканців — звичні коштовні феєрверки, омари найвищого сорту й танці, що вимагають неабияких зусиль, і Нерон Ґолден оголосив свій намір вийти на танцмайданчик.

Старий, як я виявив, був танцюрист хоч куди.

— Бачив би ти його кілька років тому, коли він святкував сімдесятиріччя, — сказав мені Апу. — Усі кралечки вишикувалися до нього в чергу, а він їх усіх перевальсував, перетангував, переполькав, переджайвив, понахиляв і покружляв. Парні танці — це тобі не дискотечне дриґання, гойдання й підстрибування, як у наші звироднілі часи.

Тепер, коли мені вже відомі їхні сімейні таємниці, я можу уявити старого на великій надморській терасі сімейної резиденції у кварталі Валкешвар, намалювати в своїй уяві щасливих красунь із бомбейської еліти в його обіймах. Тим часом, як його затюкана безпарна дружина — яку й далі зватиму Поппеєю-Сабіною, віддаючи данину юліансько-клавдіанським смакам їхньої сім’ї, — несхвально, але мовчки спостерігала за ними з заднього плану. Тепер він був старший, мав уже сімдесят чотири, але не втратив ані майстерності, ані почуття рівноваги. Молоді жінки знову чекали, що їх понахиляють і покружляють. Однією з них була Василіса Арсеньєва, яка запозичила собі життєвий девіз в Ісуса Христа, Євангеліє від святого Матвія, розділ четвертий, вірш дев’ятнадцятий. «Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей!» Час вона розрахувала ідеально. Коли вибило Новий рік, настала північ, або ж відьомська пора, вона закинула свій фатальний гачок. І від моменту, коли пішла з ним до танцю, більше нікому це не світило. Вона була його кінцевою зупинкою.

Перед нами Василіса. Вона танцює зі своїм царем. Вона обняла його рукою, а її обличчя говорить: Я ніколи не відпускаю. Вища за нього, вона злегка нахиляється, щоб наблизити уста до його вуха. Він підставляє вухо їй до уст, щоб зрозуміти, що вона каже. Перед нами Василіса. Вона засовує язика йому до вуха. Язик говорить мовою без слів, яку розуміють усі чоловіки.

Резиденція Вандербільтів розташована в самому серці острова. Перемотка назад: перед нами Вільям Кіссам Вандербільт ІІ, який на своїй сімдесятип’ятиметровій яхті обмінюється з забудовником Карлом Фішером. Яхта в обмін на острів. По руках. А ось Бебе Ребозо, котрого в часи Вотерґейта звинуватили в тому, що він був «рекетиром Ніксона», приєднується до групи, яка купила острів у того хлопця, який купив острів у іншого хлопця, що купив його у Вандербільта. Цей острів має свою історію. Він має свою обсерваторію. Своїх павичів, як уже було сказано. Має пошану до чужих таємниць. Має своє гольфове поле. Має шарм.

І в цей холодний святковий період у резиденції Вандербільтів, після новорічного танцю на прекрасному танцювальному паркеті, викладеному серед прикрашених гірляндами дерев, і запалених жарівень, і оркестрантів, і жінок у коштовностях, і охоронців, що стережуть коштовності, і чоловіків, що купили ці коштовності й любуються своєю власністю, цей острів має також про що пліткувати — про роман між зимою й весною, між листопадом і квітнем. Мої гроші за твою красу. По руках.

Новорічний вечір призначений для танцю, а коли музика стихає, вона наказує Неронові: іди до себе й поспи, я хочу, щоб ти відпочив для мене, перш ніж ми почнемо по-справжньому. І він слухняно повертається до ліжка, як чемний хлопчик, а його сини дивляться на це з відкритими ротами. Їхній вигляд промовляє: це все не відбувається насправді. Він не може на це купитися. Але його авторитет такий потужний, що жоден із них не озивається й словом. Наступного вечора старий вичищає апартамент, який найняв для себе й двох своїх асистенток, і висилає працівників та родину до трьох інших, із купою вільних спалень. Він сам на сьомому поверсі, споглядає на верхівки пальм, на серпик пляжу й на мерехтливу масу води за ним. Вечеря — коктейльні креветки, м’ясна нарізка, салат із авокадо й капусти кале, фруктовий кошик і тірамісу на десерт — привезена моторним катером із елітного ресторану на південному