Читати книгу - "Старша Едда. Епос"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ти стала, дівчино,
моїм життям;
роду твого
я не боюся».
Тоді Хельґі зібрав велике морське військо, вирушив на Фрекастейн і потрапив у жахливу бурю. Блискавки палахкотіли в небі та вражали човни. Тут люди побачили, як небом їдуть дев'ять валькірій, і з ними Сіґрун. Шторм утишився, і люди дісталися суходолу неушкоджені.
Ґранмарові сини побачили з якоїсь гори кораблі під вітрилами коло берега. Ґудмунд скочив на коня й поїхав на мис у бухті, щоб усе розвідати. Там Вьольсунґи вже згортали вітрила.
Тоді Ґудмунд Ґранмарсон мовив:
19
«Хто з щитоносців[384]
очолив човни,
ласих до битви
пустив уперед?
Миру чекати
марно від воїв,
тіні криваві
кидають вікінги».
Сінфьотлі мовив:
20
«Тут може Хьодбродд
Хельґі впізнати,
човнів очільника,
першого в битвах,
статки дістав він
родичів ваших,
Фйорсунґів спадок[385]
він захопив».
Ґудмунд мовив:
21
«Маємо спершу
на Фрекастейні
миру шукати
в присуді битви;
час уже, Хьодбродде,
гору нам взяти,
далі не можна
шкоду терпіти».
Сінфьотлі мовив:
22
«Спершу ти, Ґудмунде,
випаси кіз,
на схилі гори
по скелях полазь,
в руку візьми
горіхову гілку.
Це тобі ближче
за присуд мечів[386]».
Хельґі мовив:
23
«Ліпше, Сінфьотлі,
тобі розпочати
битву велику,
орлів годувати,
аніж безпечно
разити словами,
хоч воїни мають
ненависти вдосталь.
24
Не зву я достойними
Ґранмара родичів,
хоч і брехні
не варті герої,
бо довели вони
при Моїнсхеймі,
що мають духу
мечами разити;
воїни ці
явили відвагу».
Ґудмунд поїхав додому зі звісткою про чуже військо. Тоді Ґранмарсони й собі стали скликати раті. Прибуло до них чимало конунгів. Був там і Хьоґні, батько Сіґрун, і сини його, Браґі й Даґ. Відбулася велика битва, і погинули всі Ґранмарові сини з усіма їхніми вождями, крім Даґа — сина Хьоґні, який здався і присягнув на вірність Вьольсунґам.
Сіґрун пішла на поле бою і знайшла Хьодбродда, який умирав. Вона мовила:
25
«Не буде тебе
Сіґрун з Севафйоллю,
Хьодбродде конунг,
тримати в обіймах, —
часто мерців
мають за харч
лютичі сірі, —
полеглі в бою
Ґранмара діти».
Тоді вона знайшла Хельґі й дуже зраділа. Він мовив:
26
«Тобі не в усьому
випало щастя, —
в дечому норни,
скажу, мають владу:
вражені вранці
при Фрекастейні
Браґі та Хьоґні, —
я став їх убивцею.
27
А на Стюрклейфі —
[вмер] Старкад конунг,
а на Хлебйорґу —
сини Хроллауґа.
Там зрів я диво
лютожахливе[387]:
билося тіло
без голови.
28
В землю лягли
майже усі
родичі Сіґрун,
прийняли смерть.
Ти не хотіла
битви, та сварка
була через тебе,
воїнів гибель».
Тоді Сіґрун затужила. Хельґі мовив:
29
«Нині ти, Сіґрун, духом не падай,
була ти нам Хільдою[388];
того не змінити, що скоєно скйольдунґам».
Сіґрун мовила:
«Життя б я обрала
загиблим вернути
й сховатись у тебе в обіймах».
Хельґі взяв Сіґрун за дружину й мав з нею синів. Старості ж Хельґі не звідав. Даґ Хьоґнарсон приніс Одіну криваву жертву, щоб звершити помсту за батька. Одін послав йому свого списа. Даґ знайшов Хельґі у місці, що звалося Фйорутлунд[389]. Він зачаївся і вразив Хельґі списом. Тоді Хельґі впав мертвий, а Даґ поїхав на Севафйолль і розповів Сіґрун, що сталося.
30
«Не хтів би я, сестро,
про горе казати,
та змушений родички
печалі примножити:
вранці загинув
під Фйотурлундом
конунг, що був
кращим на світі,
той, що героїв
був годен тримати».
Сіґрун мовила:
31
«Хай тебе всі
вразять присяги,
ті, що ти Хельґі
дав у минулому,
клявся ти світлими
Лейвтара водами[390]
й вогко-холодним
Каменем Хвиль[391].
32
Хай корабель
під тобою не зрушить,
хоч би і вітер
мав ти попутний;
хай жеребець
під тобою не їде,
хоч вороги
по тебе би їхали.
33
Хай би твій меч
не рубав би у битві,
хіба що твою
він голову вразить.
Була б тобі помста
за Хельґі загибель,
як став би ти вовком
у хащах дрімучих,
скарбу позбавлений
й радощів будь-яких,
іншого харчу
не мав би, крім трупів».
Даґ мовив:
34
«Сказилась ти, сестро,
безтямною стала,
якщо свого брата
так проклинаєш,
з Одіна волі
всі негаразди,
бо між героїв
злі руни творив він.
35
Тебе просить брат
взяти персні червоні,
весь Вандильсве
і Віґдаллір;
хай пів країни
викупом стане
жоні персненосній
і дітям твоїм».
Сіґрун мовила:
36
«Жила я щасливо
на Севафйоллі,
та вранці чи ввечері
живу я безрадісно,
хіба військо княже
в сяйві наблизиться,
рушить під конунгом
Віґблер його,
злотом оббитий,
зустріла б я князя.
37
Такого міг Хельґі
жаху нагнати,
що всі вороги його
й родичі їхні,
мов би від вовка,
вівцями бігли,
козами в гори
гнали, налякані.
38
Схожий був Хельґі
з-поміж героїв
на ясен поставний
високий над тернами
чи на оленя,
росою кропленого,
що височіє
над дичиною
і сяє рогами
до самих небес».
На честь Хельґі було насипано курган. А Хельґі потрапив до Вальхалли, й Одін запросив його правити усім разом з ним. Хельґі мовив:
39
«Мусиш ти, Хундінгу,
кожній людині
ноги помити
й багаття розвести,
собак прив'язати,
харч дати коням,
тільки тоді
підеш спочивати».
Служниця Сіґрун ішла ввечері поблизу кургану Хельґі й побачила, як Хельґі їде туди з багатьма людьми. Служниця мовила:
40
«Що за оману
нині я бачу,
чи [настав] Раґнарьок, —
їдуть мерці,
коней своїх
острогами стискають, —
чи то герої
додому вертають?»
Хельґі мовив:
41
«То не оману
нині ти бачиш,
ані загибель
прадавнього світу,
хоч ми коней
острогами стискаєм,
додому герої
ся не вертають».
Служниця прийшла додому й мовила до Сіґрун:
42
«Сіґрун, облиш
ти Севафйолль,
коли свого князя
хочеш зустріти,
зійди на курган,
Хельґі прийшов,
зяють на ньому
рани криваві,
тебе він просив
струмінь смертельний
йому втамувати».
Сіґрун пішла на курган до Хельґі й мовила:
43
«Нині зраділа я
зустрічі нашій,
ніби голодні
Одіна яструби[392],
як мертвих знаходять
теплую плоть,
чи, зрошені росами,
бачать світанок.
44
Спершу волію
поцілувати я
конунга мертвого,
а ти закривавлений
панцир зніми,
волосся твоє, Хельґі,
наморозь вкрила,
всюди на князеві
смерти роса[393],
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старша Едда. Епос», після закриття браузера.