Читати книгу - "Світогляд українського народу"

Ух, ух! солом'яний дух,

Мене мати породила,

Нехрещену положила.

Підстерігши дівчат коло води в лозах, русалки питають: чи полин, чи петрушка? Як дівчина догадається сказати полин, то русалки втікають, бо бояться полину. З розпущених русалчиних кіс тече вода; як тільки коси обсохнуть, то русалки вмирають. У Чернігівщині є дві криниці, дуже поважані народом: Заручейська й Сухомлинська.[63] Кажуть, що на клечальнім тижні світом щороку там сидять на цямринах дівчата з розпущеними косами і розчісують собі коси. Народ зве їх русалками або просто криницями. Розказують, що в річці Буковищі колись-то давно втопилася дівчина, відьмина дочка. Відьма прокляла Буковище, вкинувши в річку гарячу сковороду, і з того часу русалка тієї річки вийшла з води гарною дівчиною в плахті, в намисті, покинула свою річку, пішла в Бялицю і так гірко плакала, аж діброва стогнала. Люди бачили, як вона в Бялиці сіла на криничних цямринах, розчесала косу й скочила в криницю.

Русалки люблять танці. Розказують, що вони раз уночі заманили до себе вівчара і загадали йому грати на сопілці. Цілу ніч грав вівчар, і цілу ніч русалки танцювали. Другого дня на тім місці було знати на траві кружки, а там, де вівчар вибивав <78> ногою такт, була ямка. Де русалки танцюють, там ще краще росте жито, а трава як рута зеленіє. Русалки люблять прясти, люблять полотно, нитки, прядиво, часом крадуть на селах прядиво і прядуть; розстеляють на траві коло криниць полотно, вмочивши його в криницю. На Зеленому тижні вони сидять на дереві і просять у людей сорочки або намітки. І тепер на Україні на русальному чи клечальному тижні для русалок вішають на дереві полотно, рушники, сорочки, нитки, а хто опізниться на тому тижні в лісі і стрінеться з русалками, то повинен кинути їм хусточку або одірвати їм шматок своєї одежі. Русалки мають добрий розум і люблять загадувати людям загадки, а хто не відгадає, того залоскочують на смерть. Раз русалка гналася за дівчиною і загадала їй три загадки: «що росте без коріння, що біжить без повода, а що цвіте без насіння?». Дівчина не відгадала загадки, і русалка її залоскотала. Русалки часом перекидаються клубками і іншим способом. Вони живуть і в морі; як тільки на морі грає хвиля, то з хвилі виринають морські люди, половина чоловіка, половина риби, і співають пісень. Чумаки слухають тих пісень, вчаться і розносять їх по селах.[64]

До одної категорії з русалками треба прилучити й мавок. На Україні розказують, що мавки живуть у лісах, а в Галичині розказують, що мавки живуть на Карпатах у печерах і ввечері виходять на гори, пустують і танцюють. Вночі вони плавають по воді в річках, озерах, хлюпаються в криницях. Де <79> танцюють мавки, там трава росте лучче й густіше. Під їхніми ногами й трава не гнеться. Гойдаючись на березі, вони співають:

Нові бильця,

Нове барильце:

Мене мати не колихала

Та в воду пускала.

Мавки показуються людям в образі гарних дівчат, починають говорити, зачіпають, жартують, і як тільки хто вподобає їх, то вони зараз залоскочуть того на смерть або стинають голову.

Між усіма міфами про другорядних духів український народ найбільше і найповніше розвинув міфи про русалок, може тому, що вода на землі грає найбільшу роль і найбільше зачепила народну фантазію. Пишна картина великої річки в тиху ясну ніч: блискучий, як дзеркало, ставок, жива текуча вода, що поїть землю, дає життя зеленим берегам, вічно ворушиться, гойдає зелену осоку й латаття — все те більш од усього могло навести думку народу на живі, гарні, веселі образи русалок. Ще давні предки українського народу приносили жертви озерам і криницям, любили молитися над водою, звали ріки богинями, світили свічки над криницями й приносили жертви берегиням. І в наші часи народ поважає воду, як святу стихію, як основу світу, як царицю-воду. Кожна сільська хазяйка, загортуючи в печі на ніч жар, приставляє до жару горщок з водою, бо вода й огонь то два янголи, що повинні бути в хаті вдень і вночі. Коло криниць ставлять <80> хрести, образи, каплиці, як коло святого місця, святять воду в криницях весною, а найбільше в засуху. Народ дуже нахиляється до віри в такі чудотворні ікони, що об'являються ніби на воді, на річках, у криницях, бо вони підходять під давню віру в водяних духів, що бувало часами причиною наглого експлуататорства народної віри… Звісна роль свяченої води взагалі, а найбільше Почаївської, що з'явилась на сліду стопи Богородиці, котра зайняла тут місце богині небесної і земної води. Народ постеріг велику силу води на землі і виявив у міфічних образах русалок.

Своїми прикметами русалки близькі до богині Хмари, русалки небесної води, котра так само любить показуватись при воді, бере воду або пере сорочки, пливе на морі, потопає в воді, любить чесати свої коси і не любить сонця. Одна стихія на небі й на землі дала однаковий матеріял для народної фантазії. Танці русалок — то хвиля на воді, а їхні пісні — то шум хвилі. Русалки люблять лоскотати, як лоскоче тіло літня тепла вода, але для необережного чоловіка часом те лоскотання у воді кінчається смертю. Глибокі ковбані і чорториї втягують у себе часом людей; хто топився, то все розказує, що його глибина тягла в себе. Певно се навело на думку народ, що русалки тягнуть людей у воду. Русалки гарні, співучі й веселі, але разом з тим і небезпечні, шкодливі задля людей, як і вода, пишна своєю красою і живучою силою, часом робить людям багато шкоди. Русалки — то грецькі німфи, нереїди, дріади і сирени, богині річок, озер, <81> лісів і печер. Всі вони жили у воді, в лісах, в печерах, любили музики й танці, любили в своїх палатах шити й прясти, манили до себе людей чудовими піснями й потім топили їх у воді.

Тепер народ вірить, що русалки то душі утоплених дівчат та нехрещених дітей. Але був час, що дітей зовсім не хрестили, і можна думати, що тоді народ мав русалок за душі дітей або за людські душі, котрі, по смерті людей, зоставались на якомусь водяному просторі і блукали по ньому, приставши до царства водяних духів. І