Читати книгу - "Том 12"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Л.
P. S. Стоцький обіцяв послати Вам ще один лист дядька.
37. ДО М. І. ПАВЛИКА
1 липня 1903 р. Гадяч 18.V 1.1903
Високоповажаний друже!
Не писала Вам досі, бо до остатнього дня перед виїздом з Щиєва] все надіялась вияснити рішуче головне питання, а по приїзді сюди була втомлена і не могла писати. Але мушу сказати, що діло не вияснилось, бо люди, від яких воно залежить, роз’їхались по літніх мешканнях і раніш серпня не поприїздять, а хто лишився, той некомпетентний. їздити ж по людях я не маю сили і змоги. Радять приятелі просити не гонорару за прийдешню роботу, а просто пенсії за все минуле, бо так становище (та й сама робота) буде незалежніше. Я, однак, думаю, що коли в одній формі не вдасться, то поставлю в другій, а якщо не вигорить прилюдно, то, може, осягну приватно, тільки мусите місяців два почекати, інакше нема способу. Вам дехто трохи попсував шанси, але, може, і я маю не менший вплив, то надіюсь поправити. Збирайте матеріали друковані, про які я просила. Стаття вже отримана [при мені] і досі вже прочитана. Настрій до Вас знов поправився через мої доводи та ще й через нетактовне поведення Вашого противника супроти нас всіх — він тим рішуче компрометує себе, а тим самим і дискредитує в очах здавна прихильних до нас людей. Тим краще! Але про наші нові відносини з ним знає тільки дуже тісний круг людей, і я прошу Вас не говорити про те більш нікому до слушного часу (я пожду, поки він сам роздзвонить, а то, певне, буде незабаром, судячи по прецедентах!). Пані запевняє, що не хотіла образити Вас, посилаючи гроші без листа і без словесних коментарів, каже просто, що була тоді дуже склопотана всякими приватними справами, головно ж слабістю своєї кузини (тая, справді, і тепер тяжко слаба, що дуже томить і нервує Ваших приятельок), та ще й стіснялась переказувати щось через зовсім чужого чоловіка. Каже, що, зрештою, і ніколи не ворогувала на Вас, а тільки невдоволена була, що робота йде нешвидко і що видання не посувається вперед. Радить згодитись на видання через Т[овариство] ім[ені] ПНевченка], хоч би і без коментарів, самих матеріалів, аби скоріше, а коментарі могли б бути написані і видані пізніше на інший кошт, коли вже на той самий неможливо. Властителям матеріалів я ще напишу. Про можливість архіву у Л[ьво]ві вона думає скептично та й опасається за безпечність його там. Проти перенесення (що проектує молодіж) вприн-ц и п і нічого не має, тільки в тім напрямі боїться давати ініціативу або хоч би виразний дозвіл з огляду на кар’єру сина. Але я не знаю, чи формально можна обійтись без такого дозволу. Так само і з ініціативою в справі, кому дозволити видавати матеріали (кореспонденції]); я думаю, що номінально могла б походити ініціатива і формальна умова від старшої дочки, а в дійсності інспірована була б від матері, — над сим моїм проектом обіцяли «подумати». Через два місяці, либонь, результат «думання» вже буде звісний. Я не розумію, що могло б старшій дочці перешкодити виявити хоч таку ініціативу, вже ж не кар’єра її сина або чоловіка в тій стороні, де вони тепер. Зрештою, хто може їх вгадати! В крайнім разі попрошу формально передати право власності і переговорів з видавцями мені та й буду вже на власний риск провадити справу — у мене ж нема ні синів, ні дочок, так само, як і жадної кар’єри.
Я зрозуміла, що коментарів Ваших бояться, «щоб не роздражнить гусей», тих гусей, серед яких, може, прий-деться жити молодшій дочці. Ну, якби мені дали плені-потенцію, то я б ні на яких гусей не подивилась, та, може, власне тому і не дадуть. Побачимо.
Мені так душно від сеї атмосфери страху, зміни настроїв, сторонніх інтриг, пльоток і всякої пакості, що я вже мушу вирватися з того якнайскоріше і йду напролом.
А коли й я нічого не осягну, то навряд чи хто інший осягне в близькому часі, а хіба вже аж тоді, як люди і ситуації переміняться. Все ж буду старатись до остатнього.
Бувайте ж здорові! Як буде що нового, то напишу.
Л.
P. S. Гранди російської] літератури і науки жахаються самої розмови про видання матеріалів. Нема що і їхати до них.
38. ДО І. Я. ФРАНКА
2 липня 1903 р. Зелений Гай Гадяч, Полтавск[ой] губ[ернии],
хутор Зелений Гай, 19/VI 1903
Cher confrere!
Вдаюся до Вас за дозволом перекладати Ваші оповідання на російську мову. Мені замовила сю роботу видавнича фірма в Ростові-на-Дону (книгоиздательство «Донская речь») і доручила самій вибирати твори і вмовлятись з авторами. Фірма ся має мету просвітню, а не комерційну (дешеві видання добрих творів для народних великор[уських] мас), і, як завжди в таких випадках буває, великими капіталами не розпоряджує. Платить перекладачам 15—20 р. від 50 000 літер (1V2 нормальних аркушів 16-ки), а на авторів оригіналів не рахує нічого. Однак, коли Ви вважаєте, що я нарушу Ваші авторські права, заробляючи перекладами Ваших творів, то я вступлю Вам V4 з моєї плати — більше трудно, бо мені дорого коштує спроваджування книжок з Галичини (в закритих конвертах), та й сама робота дорого виходить при моїй силі і здоров’ї, які Ви добре знаєте... Але кривди Вашої не хочу і на формальну точку (брак літературної конвенції між Австрією і Росією) ставати не збираюсь в моїх відносинах з галицькими і буковинськими товаришами. Може, бажаєте зробити яку спеціальну умову щодо Honorationsexemplare *, то напишіть мені, а я впливатиму на видавців. По одному примірнику вже напевне отримаєте, хоч би й від мене особисто...
При сій нагоді прошу Вас про одну маленьку послугу. Передайте
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 12», після закриття браузера.