Читати книгу - "Полліанна"

відбулися, а їх було чимало. Шафи, заставлені численними книгами і червоні фіранки лишилися незмінними, але підлога була гарно виметена, стіл прибраний, а пилу ніде не було видно. Картка з номерами телефонів висіла на своєму місці, а мідні ґратки каміну аж блищали. Одні таємничі двері були прочинені, і саме туди її вела служниця. За мить Полліанна опинилася в розкішно умебльованій спальні, а служниця, трохи затинаючись, почала пояснювати:

— Якщо ваша ласка, сер, тут до вас прийшла маленька дівчинка з холодцем… Лікар сказав, щоб я провела її сюди.

Полліанна залишилася на самоті із суворим чоловіком, який лежав на ліжку, випроставшись.

— Та хіба ж я не казав, що не хочу… — почувся роздратований голос. — А, це ти! — і голос став трохи теплішим, а дівчинка підійшла до ліжка ближче.

— Так, містере, це я, — усміхнулася Полліанна. — І я така рада, що мені дозволили вас побачити! Розумієте, спочатку жіночка вже майже забрала в мене холодець, і я боялася, що взагалі вас не побачу. А тоді прийшов лікар і дозволив. Правда ж, це дуже мило з його боку?

— Гм, — тільки й відповів чоловік, та на його губах з'явилася мимовільна усмішка.

— Я принесла вам холодцю, — мовила Полліанна, — ми приготували його з телячої ніжки. Сподіваюся, вам сподобається, — із надією додала дівчинка.

— Я ще ніколи його не їв, — усмішка щезла, а на обличчі містера Пендлтона знову з'явилося невдоволення.

На мить Полліанна розгубилася, і здавалося, була трохи розчарована. Та вона поставила мисочку на стіл і знову почала говорити.

— Справді не їли? О, тоді ви не можете знати, любите ви його чи ні, правда? Тоді я навіть рада, що ви його не куштували. Бо якби таки куштували…

— Гаразд, можеш не старатися. Одне я знаю напевне — я лежу тут непорушно і, мабуть, лежатиму аж до Судного дня, — роздратовано заявив чоловік.

— О ні! До Судного дня ви навряд чи лежатимете — знаєте, це ж трапиться тільки тоді, як архангел Гавриїл подме у свою трубу… Хіба що цей день настане раніше, аніж усі очікують, тоді все можливо. У Біблії сказано, що Судний день може настати значно раніше, аніж ми сподіваємось, та я не думаю, що так буде. Тобто, ви не подумайте, я вірю всьому, про що пишеться в Біблії, та не думаю, що цей день настане швидше, ніж ми думаємо, і…

Джон Пендлтон раптом голосно засміявся. Цієї миті до кімнати якраз заходив санітар. Почувши сміх хворого, він притьмом вийшов, не кажучи ані слова. Як той кухар, що відкриває дверцята духовки і швиденько їх закриває, бо пиріг іще не піднявся, а холодне повітря може його зіпсувати.

— Тобі не здається, що ти трохи заплуталася? — запитав містер Пендлтон у Полліанни.

— Може бути! — весело розсміялася дівчинка. — Але я мала на увазі, що поламана нога — це не те, що триває довго. От, наприклад, місіс Сноу не зможе ходити до кінця життя. А ви маєте радіти, що насправді не лежатимете в ліжку аж до Судного дня!

— О, я такий радий, — похмуро зауважив хворий.

— І до того ж ви зламали тільки одну ногу, тому радійте, що не дві, — сипала аргументами дівчинка.

— Авжеж! Я просто щасливчик! — фиркнув чоловік, звівши брови. — Із такої точки зору я маю тішитися, що я не стонога і не зламав п'ятдесят своїх ніг!

Полліанна захихотіла:

— Оце ви справді гарно придумали, — міркувала вона, — бо в стоніг дуже багато ніг. Тож ви можете радіти тому…

— О, звісно, — урвав її на півслові хворий, і до його голосу, здавалося, знову повернулася гіркота. — Мені тільки й лишається, що радіти усім довкола — санітару, лікарю, служниці на кухні…

— Звичайно, містере, ви тільки подумайте, як би вам було погано без них!

— Що? — здивовано вигукнув хворий.

— Я маю на увазі, що вам було б геть погано, якби ви лежали тут сам-один, а поряд нікого не було!

— Гм, з цього й потрібно починати, — роздратовано зауважив чоловік, — я таки лежу тут сам-один! А ти сподіваєшся, що я радітиму — і кому? Жінці, яка перевертає все в будинку догори дриґом і називає це прибиранням, чоловікові, який їй допомагає

і потурає, ще й називає це «доглядом за хворим»? Я вже не кажу про лікаря, який їх підтримує, — це ціла змова! І на додачу всім їм потрібно платити, і добре платити!

Полліанна співчутливо поглянула на хворого:

— Так, тут я вас розумію… Приємного в цьому мало, адже ви постійно заощаджували гроші, усі ці роки.

— Що я робив?!

— Заощаджували. Купували тільки боби і рибні фрикадельки, ви ж і самі це знаєте. Вам справді подобаються боби? Чи індичка подобається більше, і справа тільки в шістдесяти центах?

— Послухай, дитино, про що це ти говориш?

— Таж про гроші! Ви відмовляєте собі в усьому, збираючи гроші для язичників. Я дізналася про це випадково. І це одна з причин, чому я вважаю вас насправді добрим, а суворим тільки на вигляд. Власне, мені про все це Ненсі розповіла, — відповіла Полліанна, усміхаючись.

У хворого аж щелепа від здивування відвисла.

— Ненсі розповіла, що я заощаджую гроші для… Гм, а можу я поцікавитися, хто така ця Ненсі?

— Наша Ненсі. Вона працює в тітоньки Поллі.

— Тітонька Поллі! А це хто ж така?

— Це міс Поллі Гаррінґтон, із якою я живу. Хворий аж здригнувся на ліжку.

— Міс… Поллі… Гаррінґтон? — видихнув він. — Ти живеш із нею?

— Так, я її небога. Вона взяла мене на виховання, бо моя мама була її рідною сестрою, — стиха почала розповідати дівчинка. — І коли тато пішов на небо, щоб там зустрітися з мамою, у мене нікого не лишилося, окрім Жіночої допомоги. І тітонька взяла мене до себе.

Містер Пендлтон мовчав. Його голова лежала на подушці, а обличчя було блідим — настільки, що Полліанна злякалася. Вона поволі підвелася зі стільця.

— Мені, мабуть, краще піти, — мовила вона. — Сподіваюся, холодець вам сподобається.

Хворий раптом повернувся до неї і розплющив очі. У них читалося якесь незрозуміле благання. Полліанна не могла цього не помітити.

— То ти небога міс Поллі Гаррінґтон? — лагідно запитав він.

— Так, сер.

Його очі уважно вивчали Полліанну, аж поки вона не відчула, що потрібно щось сказати.

— Ви її, мабуть знаєте? — поцікавилася дівчинка.

Джон Пендлтон усміхнувся, але його посмішка була трохи дивна.

— О, так, я її знаю, — на мить він завагався, але потім продовжив, знову-таки дивно усміхаючись, — але ж ні, не може бути, що це міс Поллі Гаррінґтон прислала мені холодець? Полліанна засмучено