Читати книгу - "Відлуння золотого віку"

class="v">Понад росяні галяви, сам у росах, ліс бринів,

Тут і там джерельце срібним озивалось голоском

І в печери пробивалось між мохів і між плющів —

Світлі крапали краплини, мов перлини, тут і там.

У тім затінку, між віттям, солодко-пресолодко

Голосні пташки співали — мов перемовлялися.

Потічка грайливі хвилі, граючи, єднались там

Із тим гомоном зеленим, що легкий зефір будив.

Так мандрівця звеселяли: співи, запахи п'янкі,

[20]   Потічок, птахи, гайочок, рясен квіт і затінок.

Луксорій[313]

3. Про те, чому у цій книзі лише малі епіграми

[R 290]

Може, здивується хто, що в цій книзі — малі епіграми,

   Ще й дорікне мені тим: хисту бракує, мовляв, —

Я ж нагадаю: укладено й рік з місяців невеликих,

   Довгими не назвемо днів узимі й навесні.

Зважмо ще й на таке: є чимало добра й у малому;

   Втіхи, шукай не шукай, по той бік міри — нема.

Не до вподоби короткість моя — то теж непогано:

   Можна мої сторінки перегортати скоріш.

А була б книга — із декількох, та ще й велемовних,

[10]   Гіршою, певно, була б і наганяла б нудьгу.

32. До того, хто спав удень і не спав уночі

[R 318]

Зранку — й до темноти посапуєш-спиш, Лікаоне,

   Видно, страшний тобі день, неба сяйливого дар.

Ніч тебе чорна зате бадьорить, тому-то, виходить,

   Жити не хочеш удень, як усі люди живуть.

То коли ти вже такий не за звичкою, а від природи —

   Між антиподів живи; звідки прийшов, туди йди![314]

Тукціан[315]

«Пісня — з любові…»

[R 277]

Пісня — з любові[316], любов — бере свій початок із пісні;

От і співай[317], щоб любилось тобі; люби, щоб співалось!

Октавіан[318]

«Друзі застільні!..»

[R 7191]

Друзі застільні! Женіть нині геть понурі турботи,

   Щоб ясносяйного дня — дух не туманив хмурний.

Що на душі залягло — на ліси хай іде та на гори,

   Дружбі, одній лише їй, серце одкрийте своє!

Радості бути не вік! Утікає година. Жартуймо!

   Спробуймо хоч один день вихопить долі із рук.

Окремі цикли і книги

Дистихи Катона[319]

І, 1

Бога, якщо Він — Дух, а так Його славословлять,

Щонайчистішою гоже тобі почитати душею.[320]

І, 2

Більше не спи, аніж спи. А спиш — не пересипляйся:

Довге лежання, затям, — усілякої скверни пожива.[321]

І, 3

Перша чеснота, вважай, — язика за зубами тримати:

З Богом сусідує той, хто мовчати вміє розумно.[322]

І, 4

Сам же собі не переч, із собою не будь у роздорі:

Хто проти себе ж іде — такий не підійде нікому.[323]

І, 5

Будеш людей пізнавать, і життя їхнє, й звичаї різні —

З осудом не поспішай: хто живе — без вини не буває.[324]

I, 10

З багатослівними спір — то трата слів безкорисна:

Всяк має мовлення дар, але мало хто — розуміння[325].

І, 14

Хвалять тебе — сам собі суддею будь непідкупним:

Більше про себе комусь, ніж собі, довіряти не варто.[326]

І, 15

Про добродійство чиєсь говори на кожному кроці,

А про своє, чим кому пособив, — мовчати годиться.[327]

I, 18

Щастя всміхнулось тобі, а ти — міркуй про нещастя:

Кроком нерівним ідуть кінцеве — із початковим.[328]

II, 6

Надміру лиш уникай та вмій бути радий малому:

В більшій безпеці судно, коли мірні подуви вітру.[329]

II, 22

Щось на душі залягло — звірся другові неговіркому:

Біль десь у тілі відчув — скажи лікарю не будь-якому.[330]

II, 25

Все проти тебе, а ти — кріпись, а ти — не давайся:

Втримуй надію; з нами вона — й у смертну годину.[331]

II, 28

Хочеш здоровшим буть, відмов собі часом у втісі:

Мало — для насолод, багато вділяй — для здоров'я.[332]

III, 1

Не нарікай, коли кривду тобі заподіє Фортуна:

Не за майно пошанують тебе, а за звичаї добрі.[333]

III, 2

Чесно на світі живеш — не зважай на лихі поговори:

Що там хто плеще про нас язиком, не наше то діло.[334]

III, 5

Лінощі геть одганяй, що завше — там, де безділля:

Млявим робиться дух — то й тіло йде до упадку.[335]

III, 13

До багатьох приглядайсь, пізнай, із ким тобі в ногу

Йти, а від кого тікать: на чужому житті вчися жити.[336]

III, 14

Лиш за посильне берись: під вагою, яка понад міру,

Валиться праці кістяк, нанівець іде все, що задумав.[337]

IV, 1

Жий собі одаль багатств, якщо хочеш радіти душею:

Спраглий до них — то вічний жебрак: усе чогось хоче.[338]

IV, 2

Щедрих природи дарів ніколи тобі не забракне,

Тільки б тим утішавсь, що конче для вжитку потрібне.[339]

IV, 5

Станеш колись багачем — пам'ятай і про себе подбати:

Хворий багач має гроші, але — себе він не має.[340]

IV, 12

Хай там якою б ти похвалявся потужністю м’язів,

Розуму ще долучи, щоб сильним мужем назватись.[341]

IV, 15

Друга шукаєш собі, а чи спільника — не приглядайся,

Скільки майна він нажив, — а як проживає на світі.[342]

IV, 32

Раптом усе в тебе піде не так, одвернеться доля —

Глянь і на іншого: може, йому іще гірше від тебе.[343]

Вислови семи мудреців[344]

[Peiper, XXII. І]

І. Біант із Прієни

Чим є