Читати книгу - "Сезон гроз"

як пух вітром, забудуть і відразу, і страх. Натомість пам’ятатимуть про зажерливого шахрая. Той, що ще вчора боявся тебе і твоїх заклять, хто відводив погляд, спльовував на сам твій вигляд чи сягав по амулети, завтра зарегоче, штовхне приятеля ліктем. Дивися, йде відьми́н Геральт, жалюгідний злодій! Не візьмешся за моє завдання — знищу тебе, відьми́не! Я знищу твою репутацію. Якщо мені не служитимеш. Вирішуй. Так чи ні?

— Ні.

— І не думай, що тобі допоможуть зв’язки — Феррант де Леттенгоф чи руда коханка-чарівниця. Інстигатор не ризикуватиме власною кар’єрою, а відьмі її Капітул заборонить втручатися у кримінальну справу. Ніхто тобі не допоможе, коли судова машина втягне тебе в свої нутрощі. Я наказав тобі вирішувати. Так чи ні?

— Ні, рішуче і остаточно ні, Ваша Княжа Вірносте[17]. Цей, схований у ванькирчику, теж може вийти.

Королевич, на здивування Геральта, пирснув сміхом. І вдарив рукою об стіл.

Скрипнули дверці, з прилеглого ванькирчика з’явилася постать. Попри темряву — знайома.

— Ферранте, ти виграв заклад, — сказав принц. — За виграшем зголосися завтра у мого секретаря.

— Дякую Вашій Княжій Ласкавості, — з легким поклоном відповів Феррант де Леттенгоф, королівський інстигатор, — але я трактував цей заклад винятково у символічних категоріях. Щоб підкреслити, як я впевнений у своїх аргументах. Про гроші аж ніяк не йшлося…

— Гроші, які ти виграв, — обірвав принц, — це теж для мене тільки символ, такий сам, як вибитий на ньому знак новіградського монетного двору і актуального ієрарха. Отож знайте тепер, знайте обоє, що я теж виграв. Повернув собі одну річ, яку вважав безповоротно втраченою. А саме — віру в людей. Феррант, Геральте з Ривії, не мав сумнівів щодо твоєї реакції. А я, зізнаюся, вважав його наївним. Був переконаний, що ти прогнешся.

— Всі щось виграли, — кисло ствердив Геральт. — А я?

— Ти теж, — посерйознішав принц. — Скажи йому, Ферранте. Поясни, про що йдеться.

— Його Ласкавість, присутній тут принц Еґмунд, — пояснив інстигатор, — зволив ненадовго перевтілитися у Ксандра, свого молодшого брата. А також, символічно, у решту братів, претендентів на престол. Принц підозрював, що князь Ксандер чи хтось інший з королевичів з метою здобуття престолу скористається відьми́ном, який їм саме трапляється під руку. Ми вирішили щось схоже… розіграти. І тепер знаємо, що, коли б справді дійшло до такого… Якби хтось справді зробив тобі злочинну пропозицію, ти не піймаєшся на принаду княжої ласки. І не злякаєшся ні погроз, ні шантажу.

— Розумію, — кивнув головою відьми́н. — І схиляю чоло перед талантом. Князь зволив досконало вжитися в роль. В тому, що зволив говорити про мене, в думці, висловленій про мене, я акторської гри не відчув. Навпаки. Вона мені видалася цілком щирою.

— Цей маскарад мав свою мету, — перервав незручну тишу Еґмунд. — Я її досяг і не маю наміру виправдовуватися. А вигода буде й для тебе. Фінансова. Я й справді хотів би тебе найняти. І щедро оплатити твої послуги. Скажи йому, Ферранте.

— Принц Еґмунд, — промовив інстигатор, — побоюється замаху на життя батька, короля Белогуна, який може трапитися під час королівського шлюбу, запланованого на свято Ламмас. Принц був би спокійнішим, коли б за королівською безпекою слідкував… хтось такий, як відьми́н. Так, так, не переривай, ми знаємо, що відьми́ни — не охоронці і не особиста сторожа, що сенсом їхнього життя є захист людей від загроз з боку монстрів магічних, надприродних і неприродних.

— Згідно з книжками, — нетерпляче перебив принц. — А в житті всіляко бувало. Відьми́ни наймалися охороняти каравани, що мандрували через пустелі й степи, де аж роїлося від потвор. Але бувало й так, що, замість потвор, на купців нападали звичайні харцизи, а відьми́ни без застережень цих харцизів вирізали. Я маю причини побоюватися, що під час королівського шлюбу можуть напасти… василіски. Берешся охороняти від василісків?

— Це залежить від обставин.

— Яких?

— Від того, чи інсценізація не продовжується. А я не є об’єктом чергової провокації. Наприклад, з боку когось з решти королевичів. Я так підозрюю, у вас в родині талант до перевтілення є звичайною річчю.

Феррант здригнувся. Еґмунд вдарив рукою об стіл.

— Не перетягуй струни, — гримнув. — І не забувайся. Я питав, чи ти приймаєш доручення. Відповідай!

— Я міг би, — кивнув Геральт головою, — взятися за охорону короля від гіпотетичних василісків. На жаль, у Кераку було вкрадено мої мечі. Королівські служби все ще не вийшли на слід злодія і, схоже, небагато що роблять в цьому напрямку. Без мечів я нікого оборонити не зумію. Отож, я змушений відмовити з об’єктивних причин.

— Якщо це тільки питання мечів, то проблеми не буде. Ми їх здобудемо. Правда, пане інстигаторе?

— Безумовно.

— Сам бачиш. Королівський інтигатор безумовно підтверджує. Ну то як?

— Нехай я спершу здобуду мечі. Безумовно.

— Упертий же ти. Але гаразд. Зазначаю, що за свої послуги ти отримаєш плату, і запевняю, що не видамся тобі скупарем. Відносно ж інших винагород, то деякі ти здобудеш відразу, авансом, як доказ моєї доброї волі. Твоя судова справа все одно що закрита. Мусимо виконати певні формальності, а бюрократія не знає поняття поспіху, але можеш себе вважати особою, яка вільна від підозр і має повну свободу пересування.

— Незмірно вдячний. А свідчення і фактури? Левкрота з Цизмару, вовкулака із Гуаамезу? Що з документами? Тими, які князь зволив використати, як … театральні реквізити.

— Документи, — Еґмунд глянув йому в очі, — поки що залишаться в мене. У безпечному місці. Безумовно.

* * *

Коли він повернувся, дзвін короля Белогуна саме відбивав північ.

Треба віддати Корал належне — побачивши його спину, вона зберегла стриманість та спокій. В неї навіть голос не змінився. Майже не змінився.

— Хто це зробив?

— Вігілозавр. Такий ящір.

— Ящір наклав ці шви? Ти дозволив, щоб ящір тебе зшив?

— Шви наклав медик. А ящір…

— Дідько забирай ящера! Мозаїк! Скальпель, ножиці, пінцет! Голку і кетгут! Еліксир Pulchellum! Відвар алое! Unguentum ortolanil! Тампон і простерилізовані пов’язки! І приготуй компрес з меду та гірчиці! Давай, дівчино, ворушись!

Мозаїк впоралася напрочуд швидко. Літта взялася за операцію. Відьми́н сидів і мовчки терпів.

— Медикам, які не знаються на магії, — процідила чародійка, накладаючи шов, — слід заборонити практикувати. Хай би викладали в