Читати книгу - "Володар Перстнів"

продавав таку прекрасну нору. Дехто висував припущення, підтримане ствердними кивками та натяками самого пана Торбина, що у Фродо вичерпувалися гроші: він збирався виїхати з Гобітона і на виторг скромно прожити у Цаповому Краї, серед своєї родини Брендіцапів. «Якомога далі від Сумоселів-Торбинів», — додавав дехто. Але уявлення про незліченні багатства Торбинів із Торбиного Кута так міцно засіло у свідомості гобітів, що більшість із них у це вірити відмовлялась і легше би прийняла будь-яку іншу, найнеймовірнішу вигадку: наприклад, темну і таємну інтригу Ґандалфа. Хоча він тримався непомітно й удень із дому не виходив, усі добре знали, що він «ховається в Торбиному Куті». Та для яких би чаклунських замислів не був потрібен йому той переїзд, сумнівів не було: Фродо Торбин повертався до Цапового Краю.

— Так, цієї осені я переїжджаю, — казав він. — Мері Брендіцап підшукає для мене маленьку нору або і невеличкий будиночок.

Насправді ж із допомогою Мері він уже вибрав і купив невеличкий будинок у Струмковій Балці, неподалік від Цапова. Усім, окрім Сема, Фродо казав, що збирається оселитися там на постійно. На цю думку наштовхнуло його рішення вирушати на схід; Цапів Край був біля східних кордонів Ширу, а оскільки він жив там у дитинстві, його повернення виглядало би правдоподібним.

Ґандалф залишався в Ширі майже два місяці. Та одного вечора наприкінці червня, після того як Фродо нарешті визначився з планами, він раптом оголосив, що вранці йде геть.

— Сподіваюся, не надовго, — сказав він. — Піду дещо вивідати біля південних кордонів. Я байдикував довше, ніж слід.

Він говорив безтурботно, та Фродо він видався занепокоєним.

— Щось скоїлося? — запитав він.

— Узагалі-то ні, але я почув щось таке, що мене стурбувало і потребує вивчення. Якщо виявиться, що тобі слід буде піти негайно, я відразу повернусь або принаймні пришлю звістку. А наразі дотримуйся свого плану; та будь, як ніколи, обачним, особливо з Перснем. Хочу тобі ще раз нагадати: не користуйся Ним!

Він пішов на світанку.

— Я можу повернутися будь-якої миті, — сказав він. — Щонайпізніше я повернуся на прощальну вечірку. Зрештою, краще нам бути разом у Дорозі.

Спершу Фродо був нівроку стривожений і часто замислювався над тим, що почув Ґандалф; але його занепокоєння минуло, і за гожою погодою він на якийсь час забув про всі свої клопоти. Рідко коли в Ширі були таке гарне літо і така багата осінь: дерева вгиналися під вагою яблук, мед скрапував зі стільників, а пшениця виросла висока та повноколоса.

Аж коли прийшла осінь, Фродо знову став перейматися, де ж це Ґандалф. Минав вересень, а від нього все ще не було звісток. Уродини та від'їзд наближались, а він ані не з'явився, ні слівця не надіслав. У Торбиному Куті заметушилися. Деякі друзі Фродо перебралися до нього і допомагали пакувати речі: Фредеґар Виприн і Фолько Мудрин, і, звісно ж, нерозлийвода Піпін Тук і Мері Брендіцап. Разом вони перевернули догори дном увесь дім.

20 вересня два криті фургони, навантажені меблями та речами, які Фродо відібрав для своєї нової домівки, виїхали мостом через Брендівинну до Цапового Краю. Наступного дня Фродо по-справжньому занепокоївся і постійно виглядав Ґандалфа. Четвер, ранок його уродин, видався таким самим гарним і ясним, як і тоді, в день Великої Гостини Більбо. Та Ґандалф не з'являвся. Увечері Фродо влаштував прощальний бенкет — доволі скромний, звичайну вечерю для себе та своїх чотирьох помічників; але він хвилювався і не мав урочистого настрою. Його пригнічувала думка про те, що невдовзі йому доведеться розлучитися з друзями. Він не знав, як їм про це повідомити. Четверо молодих гобітів були, однак, у прекрасному гуморі, й незабаром вечеря переросла у веселу забаву. У вітальні залишилися тільки стіл і крісла, але страви були смачні, а вино добре: свого вина Сумоселам-Торбинам Фродо не продав.

— Що би не трапилося з моїм добром, коли Сумосели-Торбини приберуть його до своїх рук, принаймні для цього я знайшов добру домівку! — тішився Фродо, перехиляючи чарку. Це була остання крапля «Старих виноградників».

Переспівавши безліч пісень і обговоривши силу-силенну спільних витівок, вони випили за уродини Більбо та за його здоров'я, а також, за звичаєм, за уродини та за здоров'я Фродо. Тоді вийшли ковтнути свіжого повітря і подивитися на зорі та й полягали спахи. Вечірка Фродо закінчилась, а Ґандалф так і не з'явився.

Уранці вони навантажили залишками вантажу ще один фургон. Мері запропонував відвезти багаж і вирушив разом із Феті (тобто Фредегаром Виприном).

— Повинен же хтось нагріти будинок перед вашим приїздом, — сказав Мері. — Ну, то побачимося — післязавтра, якщо не заснете дорогою!

Фолько після сніданку пішов додому, а Піпін залишився. Фродо непокоївся, даремно прислухаючись, чи не йде Ґандалф. Він вирішив зачекати до півночі. Зрештою, якщо буде нагальна потреба, Ґандалф піде за ним до Струмкової Балки, а може, й дістанеться туди раніше. Адже Фродо йтиме пішки: заради задоволення, щоби востаннє поглянути на Шир, та й з інших причин. Йому здавалося, що пройти з Гобітона до переправи через Брендівинну зовсім не важко.

— І трішечки потренуюся дорогою, — сказав він, розглядаючи своє відображення в запилюженому дзеркалі, яке ще залишалось у напівпорожньому коридорі. Він давненько не ходив далеко пішки і помітив, що його відображення виглядало доволі тюхтіюватим…

Після сніданку, на велику прикрість Фродо, з'явилися Сумосели-Торбини: Лобелія зі своїм білявим сином Лотто.

— Нарешті наше! — сказала Лобелія, переступивши поріг. Це було невиховано і не цілком справедливо, бо акт продажу Торбиного Кута набував чинності лише після опівночі. Та Лобелії, мабуть, можна було пробачити: їй довелося чекати на Торбин Кут на сімдесят сім років довше, ніж вона того сподівалась, а було їй самій уже сто. Хай там як, вона прийшла перевірити, чи на місці все те, за що вона заплатила, а ще — забрати ключі. Задовольнити її вдалося не відразу, бо вона принесла зі собою повний перелік усіх речей і пішла його звіряти. Нарешті вона забралася разом із Лотго, запасним ключем і обіцянкою, що другий ключ залишиться у Правонога на Торбиному Узвозі. Вона пирхнула, не приховуючи того, що вважає Правонога здатними за ніч обібрати всю нору. Фродо не пригостив її чаєм.

Сам він із Піпіном і Семом Правоногом чаював у кухні. Було офіційно оголошено, що Сем їде до Цапового Краю «допомагати Фродо та доглядати за садом»; таке рішення схвалив Дідусь, хоча його самого не тішила перспектива мати Лобелію за сусідку.

— Наша остання вечеря в Торбиному Куті! — сказав Фродо, підводячись із-за столу.

Брудний посуд залишили