read-books.club » Публіцистика » Королева пустелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева пустелі"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Королева пустелі" автора Джорджіна Говелл. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 162
Перейти на сторінку:
не стояв порожнім.

Сам будинок (найбільший проект Філіпа Вебба на той час) поєднував у собі елементи постсередньовіччя й готики. Широкі спіральні сходи піднімались із холу з величезним каміном; уздовж однієї зі стін будівлі тягнулася аркова галерея. Вітальня з каміном у неокласичному стилі, де розташувалися два роялі й килим таких розмірів, що потрібно було вісім здорових чоловіків, аби винести його надвір для щорічного вибивання. Численні столи й стільці були готові будь-якої миті прийняти найбільшу кількість гостей. У їдальні, розкішно оздобленій Вільямом Моррісом, висів гобелен, що був зітканий за ескізом Морріса і Берн-Джонса, за основу якого було взято сюжет з «Роману про Троянду» Чосера, зітканий кілька років тому першою леді Белл та її доньками, сестрами Г’ю. У будинку були окремі кімнати для дворецького, економки і шеф-кухаря, плюс двоповерхова пральня і приміщення для слуг. Незабаром Г’ю добудував гараж (з приміщенням для шоферів) і почав збирати власний парк машин.

Список до Різдва 1907 року, написаний рукою Флоренс, включав подарунки для двадцяти слуг: носовички, брошки, паски, теплі кофтини й капелюшні шпильки — жінкам; носовички, шпильки для краваток, ножі — чоловікам. Список подарунків для родини включав гаманці, книги, горжетки, манікюрні набори, «Енциклопедію» Ларусса, рукавички, набори інструментів, а для найменших — брязкальця й конячки на коліщатах. У списку того ж року зазначені подарунки для чотирьох штатних слуг лондонської резиденції на Слоун-стріт, 95, в якій Белли любили зупинятися, коли приїздили до Лондона. У 1900 році, після смерті леді Оліфф, Флоренс влаштувала в будинку масштабний ремонт, навіть змінила планування й розташування поверхів! Ґертруда, яка мала там власні кімнати, писала Чиролу на Різдво: «Ремонт іде повним ходом. Коли ти повернешся, то побачиш, що ми тепер живемо в найкрасивішому будинку Лондона!». Місяць потому вона радісно повідомила, що її подруга Флора Рассел була «приємно вражена» результатом.

Ґертруді було тридцять шість на момент переїзду її родини в дідусів маєток. Вона не жила самотньою затвірницею, але Раунтон розширив її життя у двох важливих напрямках. Разом із Флоренс вона запрошувала величезну кількість гостей, і тепер її візити до Англії у перервах між подорожами були сповнені домашніх вечірок у колі друзів і рідних. Першим пишним прийомом був розкішний новорічний бал 1906 року для друзів і знайомих.

Ґертруда взяла на себе догляд за величезним парком з його просторими галявинами, гаєм з нарцисами, розарієм і двома озерами — одне з них достатньо велике для плавання на човнах. Ґертруда з ентузіазмом облаштовувала клумби з новими рослинами під керівництвом садівника-шотландця Тавіша й дюжини його помічників і незабаром перетворила Раунтон на один зі зразкових англійських парків.

Вона обожнювала квіти з дев’яти років, коли їй уперше довірили власний клаптик садової землі, на якому Ґертруда вирощувала «примулу з підсніжниками», записуючи у свій дитячий щоденник, як «виходила в сад» милуватися квітами. Уже в перших своїх книжках про подорожі вона дала волю любові до польових квітів як невід’ємної частини пейзажу. Описуючи, наприклад, старовинні руїни, вона обов’язково зупинялася на кущиках диких фіалок, що проростали крізь тріщини кам’яної кладки. Її вражала пустеля після дощу, це диво раптового буяння ароматів і кольорів. «Я розбила свій табір в абрикосовому гайку, вкритому, наче снігом, білими квіточками й сповненому гудінням бджіл. З трави визирають анемони й жовтці», — писала вона; а потім:

«Коли ми дісталися Йорданської рівнини, нашим очам відкрилася безмежність квітучого буяння. Найнезабутніше видовище... квіти по пояс. Я знайшла ірис, красивішого за який досі не бачила — великий, з п’янким солодким ароматом, з темно-пурпуровими пелюстками, майже чорними по краях. Тепер він прикрашає мій намет».

Підкорюючи альпійські вершини, вона писала сестрі й просила вислати довідник альпійської флори, щоб мати змогу визначити назви «чарівливих» квітів, що траплялися на її шляху. У швейцарській долині Ґліон Ґертруда писала про «долини, повні-повні квітів. Схили пагорбів, укриті білими нарцисами, неначе снігом. Я ніколи не бачила нічого настільки прекрасного... І дивовижно, що у кожній новій долині — своя неповторна флора...». У 1901 році, підкорюючи нижні схили гори Шрекгорн, вона раптом відчула аромат фіалок: «Я пішла вивчати рослинність маленького гірського пасовиська, поки мої провідники готували суп. На обробленому пасовиську є всі види альпійської флори; навіть під кам’яними валунами я знаходила крихітні бліді фіалки. Я була з цією казкою наодинці».

Коли в 1899 році Ґертруда зупинялася в Єрусалимі у своїх друзів, родини Розен, вона, за її власним висловом, «накинулася» на клумби у консульстві. Частота, з якою Ґертруда пише про квітникарство й садівництво у своїх листах до Чирола, наводить на думку, що це було їхнім спільним захопленням: «Мої японські деревця розквітають; сирійські коренеплоди прижилися; по приїзді я вручу тобі букет чорних ірисів з Моава!».

Ґертруда привозила, а іноді надсилала поштою найекзотичніші зразки рослин. Із шишок ліванського кедра були вирощені два дерева: одне — у Раунтоні, друге — біля Воллінґтон-Голлу, резиденції Тревельянів, свекра й свекрухи її сестри Моллі. Потім була мандрагора, таємнича рослина з розеткою листя й підземними корінцями-бульбаками, які формою можуть нагадувати людину. Згідно з середньовічними забобонами, коли корінь мандрагори витягувати із землі, він видає «зойк», від якого людина втрачає розум. Збереглися старовинні малюнки, на яких люди затуляють вуха руками, а до кущика мандрагори прив’язаний собака, щоб, так би мовити, збожеволів собака, а не люди. У Раунтоні теж посадили мандрагору: «Надсилаю вам пакетик насіння, — писала Ґертруда. — Ця рослина не стільки красива, скільки легендарна — це славно- і сумнозвісна мандрагора. Її коріння може розростатися до 2 ярдів у довжину, тож коли його витягатимуть із землі, хтось таки „зойкне” — як не мандрагора, то садівник».

Після відвідин коронації в 1903 році Ґертруда й Г’юґо продовжили навколосвітню подорож. У Токіо Ґертруда познайомилась із Реджинальдом Фаррером, «видатним садівником». Фаррер захоплювався стриманою красою японських садів і зневажав популярні того часу англійські «імітації». Йому було важко розмовляти через вроджену ваду — «заячу губу», яку Фаррер закривав великими пишними вусами. Його сім’я походила з Північного Йоркшира, з міста Клепем, що неподалік родинного маєтку Беллів. Саме Фарреру судилося стати одним із найбільших у світі колекціонерів живих рослин; він вітав максимально природне садівництво, про що й писав цілі поеми білим віршем. Ще навчаючись в оксфордському коледжі Балліол, він заприятелював з Обрі Гербертом, сином графа Карнарвонського. Тепер Герберт служив аташе британського посольства в Токіо й запросив Фаррера разом із кількома іншими друзями з коледжу до себе в гості. У Фаррера в Токіо був власний будинок. У товаристві Фаррера Ґертруда

1 ... 22 23 24 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева пустелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева пустелі"