Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

соціальних систем та їх зміни. Соціальна динаміка Огюста Конта — це позитивна теорія суспільного розвитку. Не заперечуючи певну роль у суспільному розвитку інших факторів, які Огюст Конт називав вторинними (клімат, раса, приріст населення, розподіл праці), безумовний пріоритет віддавав первинним, духовним, розумовим. Тим-то характер суспільства на кожному історичному етапі і напрям його розвитку визначається «станом його розуму». Три ступені безумовного розвитку людства — теологічна, метафізична і позитивна — відповідають трьом стадіям історичного прогресу. Перша стадія — теологічна, охоплює стародавність і раннє середньовіччя аж до XIII ст. Панування релігійного світогляду, воєнно-авторитарні, політичні режими, очолювані жерцями і військовими — ось що характерне для теологічної стадії. Друга стадія — метафізична, охоплює XIV—XVIII ст., для яких характерний перехід від одного, старого, що руйнується, суспільного порядку до нового, у зв’язку з чим таку стадію Огюст Конт називав перехідною. У духовній сфері чільне місце займають філософія, метафізика, в політичній сфері — професіонали-юристи, публіцисти, аристократи. Третя, вища стадія — позитивна, що почалася в XIX ст., разом з утвердженням позитивної наукової свідомості. За контівською соціальною динамікою настає розквіт економіки (промисловості, ремесел), науки, а в минуле повністю відходить воєнний дух і мілітаристський спосіб панування, на місце аристократії приходить соціократія, принципи побудови, функціонування і розвиток якої розробляється особливою прикладною наукою — позитивною політикою. У центрі духовного життя висуваються вчені, філософи, позитивісти і діячі мистецтва, а на місце старої традиційної релігії з богом приходить позитивізм з проповіддю всезагальної любові суспільства, людства.

Соціально-політична теорія марксизму

Перша половина XIX ст. стала рубежем, на якому вироблена в історії соціально-політичної і філософської думки традиція релігійно-міфологічної інтерпретації взаємозв’язків людини і світу, сформульовані матеріалізмом і класичною німецькою філософією уявлення про взаємозв’язки людини і світу перестали відповідати потребам нового рівня суспільного розвитку. І це не випадково. На кінець XVIII і на початок XIX ст. склалась специфічна ситуація у розвитку світової історії. Процеси, що відбувалися в Європі, стали конкретно-історичним відображенням загальних тенденцій суспільного розвитку, тих інтеграційних процесів, що виявили об’єктивну тенденцію становлення суспільства як цілісної системи. Тоді капіталізм утвердився як панівний спосіб виробництва у найрозвинутіших країнах Європи. Строкатість економічного і соціального життя, різноманітність дійсності, удаваний хаос, що панує в суспільному житті, вимагали формування, вироблення засобів орієнтації в складному світі для визначення свого ставлення до нього, визначення мети практики. У вирішенні проблем важливу роль мав відіграти марксизм, що став законним спадкоємцем і продовжувачем революційно-демократичних і соціалістичних традицій, які розвивалися в соціально-політичній думці Західної Європи.

Створена Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом теорія соціально-політичного і духовного розвитку суспільства — стала базою концепції політики. Теорія системи політичних відносин охоплює, по-перше, політичні відносини, що випливають з боротьби за владу і здійснення влади, появу на основі суспільно-економічних стосунків та зв’язків — економічних відносин, що обумовлені політичними відносинами, становлять політичну надбудову відповідно з формами суспільної свідомості. По-друге, хоча база (економічна) первинна, а надбудова вторинна, надбудовні інститути все ж відіграють активну роль в соціально-економічній базі. Політика виступає не тільки як відображення економічних відносин, але і як важливий інструмент їх формування. По-третє, держава є продукт класових суперечностей і служить інтересам економічно панівного класу. Насилля відіграє важливу роль у виникненні першого класового поділу і появу держави. Економічно панівний клас є і політично, і ідеологічно панівний клас. Теорія політичної свідомості передбачає, що її лозунгом є утвердження того, що суспільне буття людей визначає їх свідомість. По-четверте, аналіз суспільного становища класів, соціальних верств є початком розуміння політичної поведінки мас, їх інтересів, окремих лідерів. Політика підкорена економіці і водночас є відносно самостійною і впливає на економічні відносини, прискорюючи або уповільнюючи хід економічних процесів.

Марксизм — спроба дати відповіді на питання, поставлені історією. Важливішим з них є питання про шляхи утвердженого епохою Просвітництва ідеала вільної особи. Перші практичні кроки до такого ідеалу показали, що система суспільних відносин, що склалися в результаті буржуазних революцій, далека від досконалості і потребує перетворення. Так виникла потреба в пошуку шляхів до свободи особи через її соціальне визволення. Марксизм, по суті, повністю присвячений свободі особи через її соціальне визволення. Центральна мета марксизму — з’ясувати питання суті, тенденцій розвитку, рушійних сил і майбутнього буржуазного суспільства, всіх його інститутів з точки зору інтересів свободи людини. Суть підходу до з’ясування держави, політики і права полягає, насамперед, в діалектико-матеріалістичному розумінні держави, політики і права, в утвердженні того, що базою є сукупність панівних у класовому суспільстві виробничих відносин, в розкритті характеру взаємодії бази і політичної надбудови. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Це означає, що політичну реальність не можна зрозуміти тільки з самої себе, що потрібно звернутися до матеріальних життєвих відносин. Такий підхід хоча і може привести до недооцінки чисто політичних явищ в суспільному розвитку, все ж дозволив по-новому подивитись на багато питань, що протягом століть хвилювали політичну думку. I раніше з’ясування природи держави і права стояли на першому плані. Політична думка, відкинувши положення про божественну природу держави, прийшла до ідеї її земного походження. Проте мислителі (попередники Маркса) залишались тут, по суті, на попередніх методологічних підходах. Державу попередники Маркса розглядали як результат здійснення ідеї, тільки саму ідею приписували вже не Богу (світовому розуму, абсолютному духу), а людям. За Марксом і Енгельсом, земні основи держави лежать у матеріальних економічних відносинах. Держава породжується не вільною волею людей, а є закономірний результат поділу праці та зв’язаного з ним утворенням соціальних класів. Аналогічно ж Маркс і Енгельс пояснюють право, його норми, виступають не як зібрання встановлених людьми правил своєї поведінки відповідно до абстрактних уявлень про добро і справедливість, а є юридичним відображенням і закріпленням існуючих суспільних відносин і, насамперед, тих, що є у сфері матеріального виробництва.

Фундаментом марксистського аналізу політики як суспільного явища виступає висунуте Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом положення про суть класів, класової боротьби як боротьби політичної, спрямованої на завоювання і утвердження влади. Якщо раніше буржуазні мислителі, а також соціалісти-утопісти теж знали про існування класів і класової боротьби, то вони не розглядали боротьбу класів як рушійну силу історії, а Карл Маркс і Фрідріх Енгельс з класових позицій підходили і до суті політичної влади, визначаючи, що політична влада — це організоване насилля одного класу для придушення іншого. Будучи зосередженням антагонізму класових інтересів, політична влада, за Марксом, виступає у вигляді системи диктатури буржуазії над пролетаріатом.

Карл Маркс допускав найрізноманітні форми класової боротьби, не заперечував значимості мирних форм боротьби робітників за поліпшення добробуту і