Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

властиві йому антагоністичні суперечності капіталістичних відносин, найсильнішим в їх ученні стала ґрунтовна критика пороків капіталістичного суспільства, буржуазних моральних норм і звичаїв. Суперечності між лозунгами буржуазної революції та їх фактичними результатами — початок тієї критики капіталізму, що її розгорнули соціалісти-утопісти, які фактично виражали інтереси робітничого класу і твердили, що виступають в ім’я Розуму і блага людства. Соціалісти вважали, що соціалізм — вираження розуму, істини, справедливості — відкритий ними, Сен-Сімоном, Фур’є, Оуеном, і залишалось те, чому присвятили значну частину життя: переконати усіх в історичній значимості свого відкриття, насущній необхідності його реалізації. Соціалісти-утопісти наївно гадали, що від лихоліть бурхливого розвитку капіталізму страждають всі соціальні спільності. Анархія виробництва, безробіття, економічні кризи, політичні перевороти, революції і реставрації, формальність проголошених прав і свобод, війни і загарбання чужих територій — все це зазнавало нищівної критики з позицій розуму, в ім’я загальних, спільних інтересів народу. В галузі політико-правової теорії утопічний соціалізм зв’язував критику тодішньої держави і права з розкриттям виявлених вад капіталістичного суспільства, що бурхливо розвивається.

Абстрактно конструюючи соціалістичний ідеал, соціалісти-утопісти висловили тоді ряд геніальних догадок про співвідносини політики і економіки, про закономірності розвитку суспільства і держави. Разом з тим їх соціалізм залишався утопічним, його основною заслугою стала критика капіталізму. Соціалісти-утопісти глибоко і блискуче викрили болячки і вади капіталізму, щиро прагнули до принципово нового, розумного соціального устрою, що несе справедливість в суспільних відносинах і благо кожній людині. У своїх уявленнях про соціалізм утопісти багато в чому піднялись над сучасним їм рівнем науки про людське суспільство в усіх його сферах — економіці, політиці, ідеології. Незважаючи на ілюзії можливості збереження приватної власності (Сен-Сімон), гармонію праці та капіталу (Фур’є) для великих соціалістів-утопістів розумно організоване виробництво має базуватися на зовсім нових, колективістських і планових засадах, причому, на думку Оуена, це можуть зробити самі трудящі, без капіталістів. Якщо ж помилкою була недооцінка політичного фактору в боротьбі проти капіталізму, то цікавими виявились думки про перспективи відмирання політичних функцій влади в майбутньому суспільстві. У працях великих утопістів ідея подолання політичного відчуження вперше одержала всебічне обґрунтування. Сен-Сімон вважав відсутність потреби у державі результатом розпливання політики в економіці, заміни управління людьми керівництвом виробничими процесами. Фур’є обґрунтував ідею поступової заміни державної влади владою ненасильницькою, тим, що неминуче гігантське зростання виробництва, досягнення справжньої свободи, гармонічного розвитку та задоволення пристрастей кожної людини за умов нового ладу. Для Оуена відмирання політичної влади — результат ототожнення суспільних і особистих інтересів у майбутньому суспільстві. Від ідей попередніх представників раннього комунізму про «відмирання держави» (Мел’є, Дешан, Марешаль) великі соціалісти-утопісти істотно відрізнялись тим, що відмирання держави ставили у залежність з промисловим прогресом, досягненнями культури і цивілізації.

Історичні заслуги соціалістів-утопістів безперечні. Консервативні, ліберальні та соціалістичні напрямки у соціальній думці кінця XVIII — початку XIX ст. ще не можна віднести до соціології, як науки про суспільство, внаслідок їх відверто неакадемічного характеру і чітко вираженої політичної тенденційності.

Соціально-політичні вчення про суспільство (початок XIX ст.)

Соціально-економічні, політичні, духовні потреби і логіка розвитку наукових знань обумовили розширення різноманітних соціальних і політико-правових досліджень. Однією з найважливіших стала ідея можливості передбачення розвитку соціально-політичних подій і соціальних прогнозів. Це вже не просто догадки або обережні гіпотези, що траплялось і раніше в античності, Середньовіччі, а переконання, підтверджені фактами. Досягнення політичної економії, соціальної і моральної статистики (демографічні дослідження), фундаментальні ідеї філософії та історії про цілісність і єдність людства та загальних законів його розвитку давали поштовх до пізнання соціального. Одним з перших відчув і висловив нові тенденції у розвитку знань про суспільство і людину відомий соціаліст-утопіст, філософ Клод Анрі Сен-Сімон, який запропонував перейти від абстрактної, описової науки про людину до реальної, надати науці позитивний характер. Ідеї Сен-Сімона стосовно науки про людину стали основою системи позитивної філософії Огюста Конта (1798—1857 рр.), який обґрунтовує принципи позитивізму — філософського напряму, виходячи з розуміння позитивного знання, що є науковим, а не спекулятивним, метафізичним. Уже самим поняттям «позитивний» (позитивізм) Огюст Конт протиставляє філософію і соціологію старим негативним уявленням. У Огюста Конта чітка й однозначна орієнтація на природні науки з їх конкретними об’єктами і явищами, і достовірними точними методами. Соціологія теж абстрактна наука, що не має прикладного характеру, одна з найскладніших у системі Огюста Конта, тому що вивчає конкретний об’єкт — суспільство, людину.

В системі соціології Огюст Конт виділяє два розділи: соціальну статику і соціальну динаміку.

Соціальна статика вивчає настрої суспільства, його структурні компоненти. Предмет соціальної статики є постійні природні умови існування соціальної системи. Мета соціальної статики: вивчення природного порядку (організації, структури) суспільства, де між його різними елементами і складовими компонентами існує порядок (погодженість), що забезпечує рівновагу, стабільність і гармонію між елементами системи. Соціальні інститути — це особливі об’єкти дослідження в соціології (сім’я, власність, держава, релігія, мова, суспільний поділ праці тощо). Соціальна статика — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсуса). I Огюст Конт порівнює суспільство з живим організмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Та розглядати функціонування будь-якого окремого органу відірвано від цілісного живого організму не можна. Тому суспільство — цілісна система, і неможливо правильно зрозуміти суть, роль і місце в суспільному житті, окремі його структурні елементи поза його цілісністю. Для Огюста Конта головним, висхідним у співвідношеннях і взаємодії суспільства і особи виступає суспільство, а не особа, адже не індивіди створюють суспільство, а суспільство визначає соціальну природу особи. Поділяючи суспільство на окремі соціальні структурні елементи, соціальні інститути, Огюст Конт особливо виділяє сім’ю, державу і релігію, що відіграють важливу роль у забезпеченні органічної єдності суспільства. Саме сім’я, а не індивід, становить ту одиницю, з яких і складається суспільство. Людина з народження переважно егоїстична, хоча в її природі поряд з егоїстично-особистим є і не егоїстичне, соціальне. I вся історія людства в Огюста Конта — це поступове подолання егоїстичних нахилів людини: на ранніх етапах розвитку людства явно переважали егоїстичні інстинкти людей, які потім дедалі більше долаються в міру індустріального розвитку суспільства, що потім приводить до поширення і утвердження альтруїстичних основ, тобто готовності жертвувати своїми інтересами заради інших. Однією з важливих функцій сім’ї стає виховання молодого покоління в дусі альтруїзму, подолання вродженого егоїзму, індивідуалізму. Спираючись на методологічні та світоглядні установки Сен-Сімона про суспільство і людину, Огюст Конт намагається сформулювати основний закон, що сприяє перетворенню донаукового знання про суспільство і людину в науковий закон, якому підкоряється суспільний процес.

Соціальна динаміка вивчає закони розвитку